«Грузинського Пушкіна» увічнять у Кременчуці

Дипломатична пошта

Історія Кременчука тісно пов’язана з життям поета Давида Гурамішвілі, який у ХVIII сторіччі відвідував наше місто. Академік, член спілки письменників, колишній посол України в Латвії Рауль Чілачава запропонував можновладцям глибше вивчити це питання та відкрити пам’ятник відомому грузинові.

– Рауль Чілачава зазначив, що Грузія цінує Гурамішвілі, як росіяни цінують Пушкіна, і може взяти фінансову участь у створенні в Кременчуці барельєфа, стели чи навіть пам’ятника, присвяченого цій видатній історичній постаті. Також він вважає, що треба увічнити факт перебування в місті й іншого видатного грузинського поета Віссаріона Габашвілі, – каже президент Асоціації сприяння міжнародному бізнесу та розвитку Андрій Мельник.

Сам пан Чілачава обіцяє обговорити це питання з міністрами культури Грузії та України, а також з послом Грузії в Україні.

«Можливо, спільними зусиллями вдасться відкрити пам’ятну стелу в гарному місці. Це стало б ще одним реальним підтвердженням багатовікових взаємин України та Грузії», – зазначив у листуванні з кременчуцькими можновладцями пан Чілачава.

Що збудувати і де?

Андрій Мельник каже, що повідомив міській владі про перемовини з Раулем Чілачавою, і вона опрацювала пропозиції щодо встановлення майбутньої стели. Згодом начальник управління культури Володимир Кондрашов поінформував, що цей пам’ятний знак може стати новим об’єктом історії та туризму. Виникає лише питання щодо його розташування.

«Очевидно, мається на увазі, що пам’ятник слід розмістити в центральній частині міста. Але практично єдина в Кременчуці споруда, яка є сучасницею Давида Гурамішвілі – це кам’яна вежа на території колишнього військового шпиталю. Є ще, правда, декілька разів перебудований житловий будинок на вулиці Пролетарській, 4/1, споруджений наприкінці ХVIII сторіччя. Всі інші в центральній частині зведені на початку ХХ сторіччя або вже після Великої Вітчизняної війни», – зазначено в листі Володимира Кондрашова.

Загалом, у мерії вважають, що за фінансової підтримки грузинської сторони можна створити пам’ятник, а в разі відсутності коштів – лише барельєф.
«Більш прийнятним варіантом, на нашу думку, буде встановлення гарної інформаційної дошки з барельєфом на початку провулку Давида Гурамішвілі. Ця назва на мапі міста існує достатньо давно, але мало хто знає, на честь кого названий провулок.

Якщо барельєф у провулку Давиіда Гурамішвілі видається занадто далеким від звичайних туристичних маршрутів, можна встановити пам’ятний знак або пам’ятник у Міському саду: на час приїзду поета сад вже існував, й, імовірно, він міг там побувати, оскільки це одне з найвизначніших і найцікавіших місць Кременчука», – сказано в листі начальника управління культури та туризму.

Остаточне рішення щодо того, що і де будувати, наразі не прийнято. Міська влада узгоджує з грузинською стороною всі питання.

Грузини в історії Кременчука

А поки вивчати, хто і коли з видатних грузинів відвідував Кременчук,  взялися співробітники міського краєзнавчого музею. Директор Алла Гайшинська та працівник закладу Олена Коваленко підготували відповідну інформаційну довідку.

– Документально підтверджено, що в Кременчуці Давид Гурамішвілі побував один раз – у 1787 році. Тоді за допомогою грузинського дипломата, сина царя Іраклія, Міріама, передав на батьківщину рукопис своєї книги «Давитіані», куди увійшли поеми «Лихоліття Грузії», «Весела весна» та ряд віршів. Під час проведення екскурсій у музеї завжди пригадуємо цей факт. У майбутній експозиції також плануємо висвітлити такий цікавий епізод з історії нашого міста, – зазначає пані Гайшинська.

Вона каже, що, можливо, пан Гурамішвілі до зустрічі з грузинським царевичем і після неї також відвідував Кременчук, оскільки постійно мешкав неподалік – біля Миргорода. Але підтвердити чи спростувати цей факт науковці та історики поки не можуть.

– Якщо з допомогою наших грузинських друзів удасться отримати копії листів, документів, малюнків, пов’язаних з Гурамішвілі й особливо з його перебуванням у Кременчуці – це буде значною подією для міста, – зазначила пані Гайшинська і надала «Телеграфу» коротку довідку «Грузини в історії Кременчука». Редакція друкує її з незначними скороченнями:

«З середини ХVIII сторіччя активізувалися дії царського уряду Росії, спрямовані на освоєння українського прикордоння та посилення державного контролю над місцевим життям. Традиційні для доби Просвітництва соціальні експерименти, керовані з державного центру в Південній Україні, впроваджувалися особливо активно, і Кременчуччина не була винятком.

Першою ластівкою таких соціальних експериментів на кременчуцьких теренах стали грузинські поселення, під які указом імператриці Анни Іоанівни від 25 березня 1738 року виділялися землі Полтавського, Миргородського, Лубенського та Прилуцького полків Гетьманщини. Із грузинів-емігрантів (2 350 родин) планували сформувати Грузинський гусарський полк, що мав діяти в складі російської армії.

Розселення відбувалося протягом 40-х років ХVIII сторіччя. Для утримання грузинських князів і дворян відводилося в Полтавському полку 1 070 дворів посполитих, у Миргородському – 540, у Лубенському – 490.

По-справжньому інкорпоруватися в місцеве суспільство грузинські переселенці змогли вже в новоросійську добу. Серед їхніх нащадків в Україні особливо відомі письменник О. П. Стороженко (1805), декабрист О. С. Гангеблов (1801-1891), фольклорист М. А. Цертелєв (1790-1869) та ін.

Під час перебування в місті в 1787 році російської цариці Катерини ІІ в її світі був і грузинський царевич Антоній. У цьому ж році до Кременчука, центру Новоросійської губернії, з дипломатичною місією завітав син грузинського царя Іраклія – царевич Міріам. Дізнавшись про це, грузинський поет Давид Гурамішвілі, який жив поблизу Миргорода, у селі Зубівка, вирішив, попри вельми поважний вік (на той час йому минуло 82 роки), приїхати до Кременчука, щоб зустрітися з царевичем і передати на батьківщину свій твір. Це була щойно завершена рукописна книга «Давитіані» (художній літопис Грузії ХVIII ст, до якого ввійшли знамениті поеми «Лихоліття Грузії», «Весела весна» та написані в різний час пісні). Мрія поета, відірваного від рідної землі, збулася: його твори стали читати земляки, а «Давитіані» й досі одна із найбільш шанованих книг у Грузії. Те, що більшу частину свого життя другий після Ш. Руставелі грузинський поет провів на Полтавщині, дає нам підстави для великої гордості. Разом з книгою Гурамішвілі підніс царевичу власні креслення машини для зрошування полів і водяного млина.

У Кременчуці жив і працював у 80-х роках ХVIII сторіччя грузинський поет Віссаріон Габашвілі. Інший поет, Ніколоз Бараташвілі, написав тут свою «Граматику грузинської мови». Одним із учасників російсько-французької війни 1812 року був уродженець нашого краю – генерал-майор, начальник Полтавсь­кого земського ополчення 1812 року П. С. Жевахов, син грузинського князя Джавахішвілі.

Судячи з того, що на початку ХХ століття на старому кладовищі (в районі артскладів) були грузинські поховання, можна зробити висновок, що в Кременчуці мешкало немало грузинів. Досі збереглися грузинські поховання на Крюківському некрополі.

Доволі значним є внесок представників Грузії у воєнну історію міста ХХ століття. Червоний прапор над визволеним Кременчуком 29 вересня 1943 року підняв Шота Гогорішвілі, а однією з перших сюди увійшла танкова колона під командуванням Давида Жванії. Одним з керівників Кременчуцького антифашистського підпілля (група «Патріот Батьківщини») був військовий лікар Тарас Костянтинович Жванія. Членом підпільної групи «Дніпровці», а потім – учасником визволення України, був Георгій Іванович Кірікашвілі. Визволяли наше місто розвідник Вахтанг Урідія; Іван Іосифович Георгадзе, командир саперного батальйону; саперне відділення сержанта Г. В. Долідзе розмінувало в Кременчуці чимало будинків, врятувавши мешканців від загрози загибелі від вибухів. У братських могилах Кременчука поховані уродженці Грузії єфрейтор Адикашвілі, сержанти Арутюнов, Мамерикій, рядові Ашкалов, Жилашвілі, Кишпалов, Коргошидзе, Шанідзе.

За форсування Дніпра в районі Кременчука звання Героя Радянського Союзу отримали: Джінчарадзе Ісрафіл Кемалович – 5 повітряна армія, 266 штурмова дивізія (посмертно); Чхаїдзе Володимир Михайлович – 219 Кременчуцька танкова бригада, 286 танковий батальйон (посмертно). Кременчуцький район визволяли генерал Джахуа Кирило Кочійович, генерал Мікеладзе Михаїл Герасимович, командир артдивізіону Тугуші Олександр (Аліо) Костянтинович.

Одна з вулиць нашого міста названа на честь героя війни 1812 року, князя грузинського Петра Багратіона, а один з провулків – на честь поета Давида Гурамішвілі».