Інтервенція «по-братски»

Президент-утікач Янукович 1 березня офіційно звернувся до президента Путіна з проханням ввести російські війська в Україну – тобто, почати інтервенцію.

Кого захищають російські вояки у Криму?

Сім діб (станом на 05.03.2014) російські вояки тримають в облозі українські військові бази в Криму, бухту Стрілечу та виконавчі установи. Спершу цих вояків обережно називали «військовими без знаків приналежності». Втім, наразі про факт вторгнення російських військових на територію Криму офіційно заявили українські урядовці. Визнали, що на території Криму діють російські вояки, і європейці – члени Ради безпеки ООН. Міністр оборони України Ігор Тенюх доповів, що лише станом на 1 березня самовільно порушили повітряний простір України 8 військових російських літаків «Ил-76» та 10 гелікоптерів «Ми-8» та «Ми- 24».

Кількість російських військових на території півострова Крим зросла на 6 тисяч. Зі свого боку, офіційний Кремль не визнає перебування російських військ у Криму поза межами їх штатної дислокації. Представник Росії в ООН пан Чуркін стверджує, що українські військові частини та виконавчі установи тримають в облозі не росіяни, а сили кримської самооборони.

Водночас, 1 березня президент РФ Путін звернувся до Ради Федерації з вимогою дозволити йому застосування збройних сил РФ на території України. Рада Федерації дозвіл дала. Свою вимогу щодо застосування збройних сил Путін мотивував тим, що на території України є «угроза жизни гражданам РФ, нашим соотечественникам, личному составу военного контингента ВС РФ, дислоцирующихся на территории Украины (АР Крым)».

Виникає питання: на якій підставі президент Путін зробив висновок, що в Криму існує загроза життю російських громадян та військових? Офіційних повідомлень про напади на російських громадян та військових немає. Кремль не назвав прізвища жодного росіянина, який втратив життя чи здоров’я в Криму протягом останнього тижня. Навпаки, Генеральний консул РФ засвідчив, що поранених чи побитих росіян там наразі немає. Крім того, Рада при президенті РФ з прав людини та розвитку громадянського суспільства (РПЛ) 2 березня розповсюдила офіційну заяву, що «информация о нападениях, беспорядках и убийствах на территории Крыма недостоверна и преувеличена». В заяві члени Ради посилаються на звіт свого колеги Андрія Юзова, якого особисто делегували до Криму. Пан Юзов доповів, що «жертв и раненых среди мирного населения и военнослужащих в последние два дня (28 лютого, 1 березня) не было». Тобто, офіційні установи та уповноважені особи Російської Федерації офіційно засвідчили, що нападів на росіян в Криму не було. Тоді чому президент Путін отримав дозвіл на введення російських військ до Криму?

Аксенов просить про допомогу

Офіційний Кремль посилається на те, що з проханням про допомогу до президента Путіна 1 березня звернувся новообраний прем’єр-міністр Криму Аксенов. Дійсно, таке звернення «об оказании помощи в деле восстановления стабильности на территории региона» існує. Втім, маємо нагадати, хто такий Аксенов та як він став прем’єром Криму. Сергій Аксенов – голова проросійської партії «Руська єдність». У 2010 році, на виборах до Верховної Ради АР Крим «Руська єдність» набрала 3% голосів виборців. Це дозволило Аксенову та двом його однопартійцям пройти до кримського парламенту. 28 лютого 2014 року Аксенова несподівано обрали прем’єр-міністром АР Крим. Рано-вранці, перед голосуванням, кримський парламент захопила група автоматників. Тож парламентарі голосували за Аксенова в присутності (а, точніше, за участі) автоматників. Дві доби вояк, які захопили кримський парламент, преса називала «військовими без ознак приналежності». На третій день інтервенції їх почали ідентифікувати, як групу військових російського походження. Екс-голова СБУ генерал Марчук назвав їх «військовим спецназом із Севастополя».

Схема запрошення інтервентів в Україну

Таким чином ми бачимо, як російські інтервенти забезпечили вибори прем’єра Аксенова, який і звернувся до них з проханням про допомогу.

Починаючи з 3 березня не лише український уряд, а й члени Ради безпеки ООН, міністри закордонних справ європейських країн, президент США Обама вказують на факт вторгнення російських військових на територію України (Крим). Втім офіційний Кремль вторгнення не визнає. Навіть 4 березня, під час прес-конференції в Москві, президент Путін заперечував факт вторгнення і казав лише про можливість введення російських військ на територію України, якщо цього потребуватиме ситуація.

Мета вторгнення

Ми переконалися, що не існує офіційного списку громадян РФ та військовослужбовців РФ, які б стали жертвами нападів та насилля в Криму. Російським воякам немає кого захищати. Тоді яка мета інтервенції в Криму? За версією «Телеграфа», мета така: сприяти відокремленню Криму від України та перетворенню його на постійну базу Чорноморського флоту РФ. Відокремити Крим від України планувалося через референдум. Нагадаємо, 27 лютого кримські парламентарі не лише обрали в присутності автоматників нового прем’єра. Вони також прийняли рішення про проведення референдуму про державну самостійність Криму. Спершу референдум призначили на 25 травня 2014 року. Через два дні термін перенесли на 30 березня. А 4 березня кримський прем’єр Аксенов заявив, що референдум відбудеться навіть раніше 30 березня. Навіщо такий поспіх? За версією «Телеграфа», перенесення термінів кримського референдуму прямо пов’язане з тим, що російська інтервенція в Криму не пройшла «без шуму та пилу». Навпаки, вона викликала повне несприйняття з боку європейських держав, ООН та уряду США. Штати та європейська спільнота оголосили про готовність застосувати до Росії економічні та політичні санкції. Відповідно, дещо змінилася і риторика російського президента. Схоже, російським воякам доведеться повернутися в місця дислокації і не порушувати так нахабно державні кордони України.

Проект «Янукович» більше не працює

Якщо окупаційні війська виведуть з Криму, російському уряду буде складніше організувати «правильний» референдум, завдяки якому Крим би відділився від України і перейшов під юрисдикцію Росії. Бо якщо цього не станеться, у російського уряду не буде гарантій, що Чорноморський флот РФ і надалі базуватиметься на території України. Поки президентом України був Віктор Янукович, російський уряд такі гарантії мав. Саме президент Янукович 21 квітня 2010 року підписав з президентом РФ Медведєвим так звані «Харківські угоди» про базування Чорноморського флоту РФ в Криму до 2042 року. Після втечі Януковича з України та зміни влади, проект «Янукович» більше не працює. Між тим, російським військовим конче необхідна база в Криму – адже вона забезпечує контроль над акваторією Чорного моря. Водночас для України довготривале перебування на її території флоту іноземної держави обернулося найстрашнішим тижнем за всю історію незалежності. Бо це тиждень, коли українці живуть в очікуванні війни. Іноземний флот – надто потужний агент впливу. Те, що він – як і будь-які іноземні війська – не сприяє стабілізації ситуації в Криму, ми переконалися на власні очі. Наразі три українські екс-президенти – Кравчук, Кучма, Ющенко – виступили з заявою про необхідність денонсувати (розірвати) Харківські угоди, які гарантують перебування іноземного флоту на території України до 2042 року. Підстави для розірвання угоди є – російські військові порушили умови угоди про базування Чорноморського флоту, коли залишили місця узгодженої дислокації і почали без обмежень пересуватися на бронетехніці, зі зброєю, по півострову Крим. Подальше перебування на території України флоту іноземної держави, яка виступила інтервентом – серйозна справа. Маємо сподіватися, що українські політики відповідально поставляться до цього питання.

Недобросовісний гарант

Почавши військову інтервенцію в Криму, Росія порушила зобов’язання, які мала перед Україною за Будапештським меморандумом. Україна добровільно позбавилась ядерної зброї, а три країни (Росія, США, Великобританія) стали гарантами її територіальної цілісності. Росія зобов’язання порушила, чим створила прецедент, небезпечний для світової спільноти. Бо тепер, коли один з гарантів повівся безвідповідально, країни, які володіють ядерною зброєю – наприклад, Північна Корея – можуть аргументовано відмовлятися її позбавитися. І посилатися на те, що інші країни не можуть гарантувати їм безпеку та територіальну цілісність.