Вони не тонуть

В Україні переміг Майдан. Колишній президент втік з країни. Народ обрав нового Президента. Втім, говорити про повне оновлення влади в країні підстав немає. У Кременчуці теж частково переміг Майдан. У міській політиці з’явилися нові обличчя. Та чи маємо ми підстави сподіватися на суттєве оновлення кременчуцької влади? Давайте подивимось, хто робить політику у нашому місті, і зрозуміємо, чи варто нам чекати кардинальні зміни на краще.

Майдан

База кременчуцького Майдану знаходиться у приміщенні на бульварі Пушкіна. Воно належить родині підприємців Мельників (Олександр Мельник – власник телекомпанії «Візит»). Прихильники міського голови та недруги Майдану часто закидають кременчуцьким активістам, що вони лише найманці підприємця Мельника. Втім, активісти вже тривалий час послідовно ведуть роботу з українськими переселенцями з Криму та сходу, збирають для них гуманітарну допомогу, регулярно допомагають українській армії та добровольцям-учасникам АТО. Такі дії навряд чи можна кваліфікувати як замовлення пана Мельника. Адже пан Мельник Майдану не замовляв.

Анна Павленко

приватний підприємець, активістка кременчуцького Майдану. З перших днів його утворення. Наразі опікується проблемами переселенців з Криму та зі сходу України, які приїжджають до Кременчука. Збирає гуманітарну допомогу для них. Після перемоги Майдану увійшла до складу міськвиконкому. З критикою чинного міського голови не виступає. Особистого конфлікту з ним не має.

Володимир Пилипенко

Приватний підприємець, активіст кременчуцького Майдану з перших днів його утворення, неодноразово їздив на київський Майдан, а також до Криму перед його анексією. Їздить з гуманітарною допомогою для українських військових в зону АТО.

Має особистий бізнесовий конфлікт з міським головою паном Бабаєвим (через земельну ділянку). Неодноразово публічно виступав з різкою критикою чинного міського голови.

Леонід Харченко

Активіст кременчуцького Майдану з перших днів його утворення, неодноразово їздив на київський Майдан. Після перемоги Майдану увійшов до склади міськвиконкому. Наразі опікується збором допомоги (кошти, одяг, продукти, спецобладнання) для українських військових, які беруть участь в АТО. Працює оператором ефіру на телекомпанії «Візит». Неодноразово виступав з критикою чинного міського голови.

Андрій Касаткін

Керівник кременчуцької самооборони з перших днів її утворення. Під час Майдану проти міського голови не виступав, особистого конфлікту з ним не має. Більше того, недоброзичливці стверджують, що пан Касаткін дуже толерантно ставиться до міської влади та мера особисто. Наразі кременчуцька самооборона розділилася на дві гілки. Пан Касаткін очолив більшу групу. За його словами, з групи до іншої структури самооборони пішли лише 17 осіб. Загалом же, за словами Касаткіна, сили кременчуцької самооборони складалися з 200 осіб. Найактивніші з них наразі перебувають в зоні АТО – воюють за незалежність України.

Сергій Орлов

Після розподілу кременчуцької самооборони очолив одну з груп – меншу. Призначений на пост керівника самооборони 3 липня, на зборах кременчуцького Майдану. Причини свого призначення не коментує.

Олександр Мельник, приватний підприємець

Олександра Мельника, власника телекомпанії «Візит», не можна назвати кременчуцьким політиком. Втім, його можна назвати особою, яка впливає на кременчуцьку політику. Бо пан Мельник – той самий приватний підприємець, якого не зміг побороти мер Кременчука пан Бабаєв. Задля захисту від войовничого мера пан Мельник використовував, у тому числі, політику і персонально політиків.

Протистояння між мером та підприємцем почалося влітку 2012 року. Тоді пан Бабаєв публічно заявив, що «поверне «Візит» народу» – тобто, відбере телекомпанію у її власника Мельника. Війна була жорстокою та публічною. Мельник вів її за власні гроші, пан Бабаєв користувався тим, що перебуває на посаді міського голови. Мер публічно, на сесіях міськради та прес-конференціях, називав Мельника поганими словами. Мельник дав дозвіл своїм журналістам запустити програму «Наголос», більшість випусків якої були присвячені розбору сумнівних рішень та вчинків міської влади та конкретно міського голови пана Бабаєва.

Отут пан Мельник і використав за призначенням цілу низку політиків. У його програмі «Наголос» почав регулярно з’являтися нардеп Каплін – він виголошував найдовші та найпафосніші промови про священні могили предків та нехорошого мера і нехорошого нардепа Шаповалова (той теж воював проти Мельника). Заїжджали та виступали народні депутати Бублик («Свобода») та Сиротюк («Свобода»). Частим гостем був пан Бугайчук – спершу опозиційний депутат міськради, а наразі - губернатор.

Крім того, постійними гостями студії стали активісти кременчуцького Майдану – а вони теж критично оцінювали діяльність міського голови.

Тобто, за версією «Телеграфа», міська влада та особисто мер у цій медійній війні отримали купу телевізійного «чорного піару». І зрештою 19 березня ВСУ (Вищий спеціалізований суд України) поставив крапку у війні мера з телекомпанією «Візит». Виграв війну підприємець Мельник – бо наразі рішення ВСУ оскарженню не підлягає.

Губернатор Бугайчук

Віктор Бугайчук (ВО «Свобода») із 2010 по 2014 рік був другим після Шапрана опозиційним депутатом Кременчуцької міськради. Його позиція щодо низки важливих міських питань часто не співпадала з позицією міського голови Бабаєва. Пан Бугайчук виступав проти закриття 14-ї та 13-ї школи – в той час, як мер виступав ініціатором їх закриття. Депутат Бугайчук виступав на захист приватних підприємців Мельників. Депутата Бугайчука – практично єдиного у міськраді – цікавило, як же так вийшло, що мер обіцяв кременчужанам придбати новенькі тролейбуси, а придбали зрештою не нові та недоукомлектовані, навіть браковані – і місто за них наразі платить величезний кредит.

Пан Бугайчук одразу підтримав Майдан – і у Кременчуці, і у Києві. Він навіть їздив на Новий рік на київський Майдан, смажив там порося та пригощав поросятиною героїв. У новорічну ніч до його намету навіть заходив випити чайку лідер «Свободи» Тягнибок.

У лютому, після втечі Януковича з України, пан Бугайчук пішов на кременчуцьку площу Перемоги і раптом зняв з постаменту статую Леніна. Звісно, не сам, для цього він пригнав класний кран. Після зняття Ілліча пана Бугайчука за квотою «Свободи» призначили губернатором Полтавщини.

Ставши губернатором, пан Бугайчук ані користі, ані шкоди Кременчуку не приніс. Він пояснив «Телеграфу»: «Ви розумієте, що на мені уся область, а не лише Кременчук?! Я не можу все кинути, завалити і займатися лише Кременчуком!».

Нардеп Каплін

Пан Каплін – полтавський нардеп, часто з’являється в ефірі опозиційного до міської влади кременчуцького телеканалу «Візит». Зазвичай, виступає з палкими обвинувачувальними промовами на адресу мера та нардепів Жеваго і Шаповалова. Полюбляє ходити пішки до Києва – але виключно у супроводі журналістів з фото- та телекамерами. Ось лише тиждень тому пан нардеп пообіцяли піти пішки з Кременчука до Києва на знак протесту проти рішень Харківського суду щодо Біланівського ГЗК. Ми одразу нашорошили вуха – бо це сигнал. Якщо пан Каплін знову збирається кудись йти пішки, значить щось планується – наприклад, розпуск Верховної Ради та перевибори.

Іноді ми називаємо пана Капліна «блукаючим форвардом» та «блукаючим нардепом». Бо найчастіше він з’являється у Кременчуці тоді, коли виходить в ефір популярна програма «Наголос» і можна засвітитися на телеекранах.

Нардеп Шаповалов

Юрій Шаповалов став народним депутатом від Кременчука у 2012 році. На вибори він йшов як позафракційний кандидат, обіцяв громадянам, що не служитиме жодній політичній силі. Обіцянку свою він порушив – одразу після виборів увійшов до фракції Партії регіонів у Верховній Раді (ВРУ). І залишався членом фракції аж до самої втечі головного регіонала України Януковича.

Лише 20 лютого 2014 року, за добу до втечі колишнього президента, нардеп Шаповалов надіслав «Телеграфу» повідомлення, що він їде до ВРУ подавати заяву про вихід із фракції ПР. Наступного дня, 21 лютого, на сайт «Телеграфа» надійшов блог народного депутата Шаповалова. Нардеп писав: «Після початку війни влади проти свого народу я не збираюся бути причетним до такої влади». Варто зазначити, що нардеп запізно вирішив «бути непричетним до такої влади». Адже він залишався членом фракції ПР після побиття студентів на Майдані та після прийняття скандальних «законів 16 січня», які проштовхнули його колеги-регіонали.

Сьогодні пан Шаповалов залишається народним депутатом. Час від часу в інтернеті з’являються оптимістичні заголовки на кшталт «Мэр Бабаев и нардеп Шаповалов требуют от Минфина выделить Кременчугу денежный займ» та «Шаповалов и Бабаев обещают Кременчугу 35 миллионов». Коротше кажучи, «він працює».

Міський голова Бабаєв

За версією «Телеграфа», пан Бабаєв увійде в історію Кременчука як мер, який зробив фонтан у сквері «Жовтневий». У цьому, на нашу думку, полягає політика чинного міського голови. Він – колишній замполіт, і добре розуміє, що громадяни потребують видовищ – як от фонтан, сквер або парад. Якщо дати їм ці видовища, вони, у переважній більшості, чхатимуть на будь-які корупційні схеми та інші нудні політичні негаразди.

Треба сказати, політика популізму ефективно діє у Кременчуці. Сквер «Жовтневий» дійсно дуже симпатичний, там приємно сидіти і під дзюрчання води у фонтані плавно забувати, що у місті закрили дві школи, а нова школа-дитсадок стоїть недобудованою вже котрий рік, і краєзнавчий музей не відкриють і цього року.

Втім, успішним маємо визнати не лише побутовий популізм міського голови, а і його політичний конформізм. На вибори мера у 2010 році він йшов як член опозиційної «Батьківщини». Після перемоги одразу вийшов з партії – адже це був 2010 рік, країною вже правив Янукович, а лідер «Батьківщини» Тимошенко вже була в опалі.

Коли почався Майдан, перше, що зробив мер (через виконком та суд), це домігся через суд заборони на проведення будь-яких масових заходів (мітингів) у Кременчуці. Тоді він пояснив кременчужанам, що робить це виключно заради їхньої безпеки. Та коли вітер помінявся і стало зрозумілим, що Майдан у Києві вистояв і наближаються серйозні події, пан Бабаєв 27 січня очолив історичну сесію міськради, яка відбулася прямо на вулиці, на морозі – щоб народ побачив. На цій сесії депутати на чолі з мером прийняли звернення з вимогою відставки уряду Азарова. Щоправда, за день до того, 26 січня, войовничо налаштовані члени кременчуцького Майдану прийшли під стіни виконкому і вимагали від мера проведення такої термінової сесії. Мер – він був в елегантному спортивному костюмі – видряпався на мікроавтобус (майже «броньовик») і палко пообіцяв провести сесію. І провів.

Сьогодні мер підтримує політику нового українського уряду, він особисто тиснув руку пану Порошенку, коли той під час виборчої кампанії ще кандидатом приїжджав до Кременчука. Щоправда, роком раніше пан Бабаєв тиснув руку пану Януковичу, коли той приїжджав до Кременчука.

Олександр Головач, радник

керівник апарату міського голови, у 2010-му – активний учасник виборчої кампанії міського голови Бабаєва. Пан Головач не часто світиться на політичній сцені, втім саме його називають головним радником мера. Колись Саша Головач був романтиком – обіцяв лягти під бульдозер, якщо біля Кременчука почнеться будівництво меткомбінату «Ворскла-сталь» (то був бізнес-проект нардепа і мільярдера Костянтина Жеваго). Під бульдозер він не ліг. І сьогодні ефективно працює з паном Бабаєвим, який є членом команди Костянтина Жеваго.

Євген Холод, спікер

Депутат Кременчуцької міськради пан Холод – давній бізнес-партнер міського голови пана Бабаєва. Вони співпрацюють ще з тих часів, коли йшла війна за Центральний ринок. Наразі пан Холод очолює фракцію «Батьківщини», до якої раніше входив і пан Бабаєв. А за сумісництвом, за версією «Телеграфа», пан Холод публічно озвучує тези, які незручно було б озвучити самому міському голові. Наприклад, саме пан Холод на сесії міськради виступив з промовою про непатріотизм та зарозумілість губернатора Бугайчука. Того самого, який перш, ніж стати губернатором, регулярно сперечався з мером Бабаєвим через школи та тролейбуси. А зараз, ставши губернатором, домагається розслідування справи про сумнівну купівлю за бюджетні кошти купи ненових тролейбусів для Кременчуцького тролейбусного управління.

Валентин Стасюк, спікер

Депутат міської ради пан Стасюк – прихильник міського голови пана Бабаєва. Прихильником він став відтоді, як під час виборчої кампанії у 2010-му році заспівав у прямому ефірі на «Візиті» пісню про орла – це був його екстравагантний подарунок пану Бабаєву на день народження. «ТелеграфЪ» ту пісню чув – враження незабутнє, хоча дітям і вагітним жінкам краще то не слухати.

Після пісні про орла депутат Стасюк послідовно підтримує мера і лає його противників. Наприклад, регулярно виступає на сесіях міськради з промовами про бридкий «Візит» (війна мера з «Візитом») та його безсовісних журналістів. Саме депутату Стасюку належить зворушлива фраза «мера треба поважати, він у нас один... і він старається!».

Варто зазначити, що раніше, коли пан Бабаєв не був мером, пан Стасюк його так не поважав. У 2007-му він навіть воював з ним – це коли пан Бабаєв лобіював будівництво супермаркету «Білла», а депутат Стасюк тоді ще виступав у ролі захисника природи, він був проти того, щоб заради «Білли» порубали берізки та верби, які депутати колись саджали своїми тремтячими руками.

Ну, так берізки порубали. А пан Стасюк заспівав пісню про орла і став підтримувати мера.

Міська рада Кременчука

За версією «Телеграфа», чинна міська рада не має яскравих лідерів-керівників фракцій. Попри те, що фракціями керують досить серйозні бізнесмени, такі як пан Черниш (Партія регіонів), пан Холод («Батьківщина»), пан Гриценко («Рідне місто»), як політичні лідери вони себе у залі засідань не проявили.

Немає також підстав говорити про існування опозиції в міській раді. На нашу думку, її там немає. До останнього часу найбільшою фракцією міськради була фракція Партії регіонів (після перемоги Майдану вона самознищилась). Друга за кількістю – фракція ВО «Батьківщина». Формально в українській політиці «Батьківщина» та Партія регіонів – вороги та антагоністи. Реально у Кременчуцькій міській раді фракції цих двох політичних сил жодного разу по-справжньому не протистояли одна одній як у політичних, так і у бізнесових питаннях.

Конформістську позицію депутатів найточніше, на нашу думку, охарактеризував пан Холод, керманич «Батьківщини». Він сказав: «Суть в тому, що уряд дотягнув все до тієї межі, що ми повинні тут чубитися між собою. Навіщо воно нам треба?!». А сказано цю сакраментальну фразу було на позачерговій сесії міськради, яка відбулася після побиття українських студентів на Майдані Незалежності у Києві 30 листопада 2013 року. Тоді кременчуцькі депутати зібралися, щоб прийняти резолюції «за мир во всем мире». «По долгу службы» «Батьківщина» просила включити до тексту резолюції вимоги про відставку уряду, імпічмент президенту та підписання угоди з ЄС. Так само «по долгу службы» регіонали не пропустили ці доповнення. І нічого не сталося. Ані керманичі «Батьківщини» та Регіонів, ані рядові члени фракцій між собою не пересварилися. «Батьківщина» навіть продемонструвала делікатність і не стала наполягати на своїх вимогах. Як сказав пан Холод, «навіщо воно нам треба?».

Крім політичної опозиції, в міськраді відсутня також опозиція до міського голови та інших членів виконавчої влади. Навпаки, є підстави вважати, що міськрада найчастіше діє, як інструмент для реалізації планів мера та виконкому. Так, депутати не протестували проти рішень мерії закрити 14-ту та 13-ту школи, навпаки, підтримали їх. Як підтримали мера і в його війні з телекомпанією «Візит» та підприємцями Мельниками.

Кременчуцькі регіонали

Донедавна регіоналів у міськраді очолював пан Черниш. Втім, після втечі з України колишнього президента Януковича, з міської організації ПР та її фракції у міськраді почався масовий витік кадрів. 24 лютого 2014 року партію залишили керівник фракції ПР у міськраді пан Черниш, голова міської організації ПР пан Данилейко, секретар міськради пан Івко та інші відомі громадяни. Того ж дня – 24 лютого – пан Черниш офіційно оголосив про припинення діяльності фракції ПР у Кременчуцькій міськраді. Наразі колишня фракція розпалася на два угруповання типу «За Кременчук!». Одне з них очолив пан Черниш, друге – пан Сазонов. Сказати, що вони ведуть активну політичну діяльність на користь місту було б перебільшенням. Так, пана Черниша ми останній раз бачили під прицілами фотокамер на заході, далекому від політики – на відкритті магазину ТМ «Недогарська» (27 червня). Він особисто відкривав магазин і обіцяв, що олія, сало та ковбаса тут будуть дешевші та гарніші, ніж деінде.

Комуніст-опозиціонер

Володимир Шапран:

комуніст, депутат Кременчуцької міськради, тривалий час очолює міських комуністів.

За версією «Телеграфа», Володимир Іванович Шапран – артефакт кременчуцького політикуму. На нашу думку, він – єдиний депутат, який представляє у міськраді інтереси громадян, а не власного бізнесу чи кар’єри. Його можна вважати опозиціонером. Та, на відміну від більшості міських опозиціонерів, він перебуває в опозиції не персонально до міського голови Бабаєва, а лише до окремих його рішень. Так, депутат Шапран послідовно виступав проти рішення міської влади на чолі з мером закрити 14-ту школу, а потім і 13-ту. Саме депутат Шапран неодноразово закликав міського голову не зводити особисті рахунки з власниками приватної телекомпанії «Візит» підприємцями Мельниками, а приймати виважені та стратегічні рішення.

Втім, не маючи потужної фракції у міськраді, депутат Шапран сьогодні не має можливості реально впливати на прийняття рішень.

Отже, ми з вами подивилися, хто робить політику в Кременчуці. Ми побачили в ній нові обличчя – громадських активістів Майдану. Двоє з них навіть увійшли до складу виконкому. Вони намагаються зробити міську політику та дії влади прозорішими. Певною мірою ці спроби дають результат. Та говорити, що два активіста Майдану кардинально змінили політику міської влади, зарано. У владі залишились ті самі фігуранти – мер, депутати міськради, нардеп. Ані українських уряд, ані кременчуцька громада не змусила їх змінити систему роботи. На нашу думку, у кременчуцьких політиків сьогодні немає серйозних підстав змінювати стиль роботи – тобто, немає загрози звільнення та втрати владних преференцій. Отже і у кременчужан сьогодні немає підстав очікувати, що влада в місті запрацює по-новому – демократичніше, прозоріше, без інтриг та використання службового становища для зведення особистих рахунків. І ось тут настає час головного запитання – чи кременчужани насправді хочуть кардинальних змін? Втім. Це тема іншого дослідження та іншої публікації. Ще зустрінемось.

Кременчуцький фонтан – саме він, за версією «Телеграфа», сьогодні став символом Кременчука та кременчуцької політики. Фонтан такий гарний, він так приємно дзюрчить, і біля нього так приємно забувати про війну, корупцію та політичні інтриги. І славити мера – адже це він включив нам фонтан...