Європа у кременчуцькому під’їзді

На фото: На першому поверсі – ваза та квіти пані Ольги і картини мешканки цього ж будинку, молодої мами Жені, виконані у техніці валяння

Про цю чудову жінку вже знають і в сусідніх будинках кварталу 278. Нам розповіли, що пані Ольга створила Європу у своєму окремо взятому під’їзді: там і чистенько, і ремонт, і квіти та картини між поверхами, і клумба надворі…

Звичайно ж, ми вирушили шукати це диво у будинку 22-А. Під’їзд зустрів ошатною клумбою на вході, широко розчиненими дверима та світлом: панелі тут не гидкого зеленого та синього кольору, а приємно жовті, і на всіх поверхах – шторки та квіти: і живі, і чудернацькі штучні у вазах та на саморобних картинах. У ліфті – теж чистота, висить дзеркало у «бронзовій» рамі – на дотик виявляється, що вона виготовлена з паперу та покрита лаком. Ініціатора цих перетворень у під’їзді знає кожен. Ольга Любченко дещо приголомшена нашим візитом, але із задоволенням показує свої роботи і гостинно запрошує до квартири.

«Якщо не я, то хто?»

Ольга Василівна переїхала до Кременчука чотири роки тому, щоб допомагати доглядати онуків. Купили квартиру, відремонтували її та разом з чоловіком Михайлом узялися давати лад і в під’їзді.

– Не чекали ні ЖЕКу – нікого. А почала я з того, що сама взяла ганчірку й відро та вийшла мити вікна. Усі дивилися: чи це нова технічка, чи що? Ну, а потім вийшла сусідка, ми познайомилися, я її й питаю: «Як можуть люди, що їздять на пристойних машинах, жити в такому жахливому під’їзді? Скрізь смердить, капає… І почали ми мити та приводити під’їзд до ладу. Потім я сіла, пошила шторки, ми повісили їх на всіх поверхах, розвели квіти та стали жити по-людськи, – розповідає пані Ольга про початок перетворень.

Будинком, у якому мешкає родина Любченків, колись опікувалася «Укртатнафта», у спадок від тих часів перейшов і управитель – приватний ЖЕП «Гарпун». Його господарюванням мешканці не задоволені: Ольга Василівна каже, що направила купу листів з вимогою пояснити, як витрачаються гроші у графі «ексвитрати», і зараз підштовхує ЖЕП до більш сумлінного виконання його функцій. Але й самі мешканці тепер не чекають, доки хтось щось для них зробить.

– Будинок кооперативний, тобто все це – наше! Ніхто ж у свою квартиру ні уряд, ні ЖЕП не кличе, щоб вікна їм вимили. Тут – так само!

Вона зізнається: спочатку домовлятися з сусідами було нелегко. Почали із загальних зборів, три місяці переконували здати гроші на ремонт під’їзду. Зробили його коштом мешканців, самі ж вимили вікна та підлогу після ремонту.

– Хіба річ лише в тім, що комусь треба платити? А як ти сам почуваєшся? Я, наприклад, почуваюся дуже погано, коли всюди бруд, сміття. Хочу жити як людина – як у Європі! Я прожила 15 років в Іспанії, а сюди приїхала – жахнулася: як можуть люди жити в такому бомжатнику? І кожен з наших людей думає: як на нього подивляться, коли він почне прибирати? Комплекс такий: чому я? А моє життєве кредо: «Якщо не я, то хто?»

Пані Ольга розповіла, що потроху вдалося змінити настрої людей, тепер вони з сусідами – однодумці, усе вирішують разом. Немає проблем зібрати гроші на загальні потреби. Так, найняли прибиральницю, яка тримає у чистоті під’їзд. Та й самі мешканці стали менше смітити. І красу, влаштовану між поверхами, ніхто не псує.

– Зараз у нашому під’їзді всі уже знають один одного та вітаються – від малого до старого. Навіть Ваня, якому три рочки, каже: «Це – мій дім, ламати не можна!».

Квіти виконані у техніці холодного фарфору. За консистенцією маса схожа на пластилін. Треба взяти 1 ст води, 1 ст кукурудзяного крохмалю, 1 ст дрібної солі (можна змолоти на кавоварці). Варити, безперервно помішуючи дерев'яною ложкою, доки маса не почне збиратися у клубок. Потім зняти, дати трохи охолонути, намазати руки кремом, щоб маса не прилипала, і вимісити. Зберігати масу в поліетиленовому пакеті, щоб не застигала, а фарбувати можна всім, що є під рукою. Пані Ольга додає і акварель, і зеленку, і харчову фарбу, і фломастери, і навіть губну помаду й тіні. Готові вироби застигають добу.

Дизайнерський клуб – у власному дворі

Пані Ольга виготовляє об’ємні картини: квіткові орнаменти із холодного фарфору, плете декоративні кошики для квітів зі скручених газетних трубочок, ліпить фігурки, штучні фрукти з пап’є-маше. У хід йде все: старі пляшки, картон, тканина, газети. Наприклад, основа вази для квітів – пластикові пляшки, обтягнуті тканиною, змоченою у клейстері (на літр води – чотири ложки борошна). Уся ця конструкція покрита залишками водоемульсійної фарби. Такий же клейстер використовується для виробів з паперу – пап’є-маше. Дизайн – хобі пані Ольги (за фахом вона юрист), захопилася декоративними виробами, коли жила в Іспанії.

– Там дуже багато гуртків, клубів за інтересами. Люди, яким по 70-80 років, збираються разом, немає таких бабусь, як у нас. Є люди молодого, середнього та старшого віку. Іспанці кажуть: «Річ може бути старою, а я – старшого віку». А в нас – «бабця стара»… Менталітет поганий, – розмірковує наша співрозмовниця.

За її словами, хобі в Іспанії мають і старші люди, і діти. Взагалі, у цій країні дітям приділяють більше уваги, ніж у нас, робить висновок пані Ольга.

– Сім’ї там великі: по троє-п’ятеро дітей у родині середнього достатку – це норма. Разом зі своїми дітьми часто виховують прийомних. Радо приймають на відпочинок дітей з Білорусі, з чорнобильської зони. От у нас діти часто вештаються самі по собі. В Іспанії такого немає: діти чимось займаються! І я теж зробила експеримент: узяла маленький столик, стільчик та вийшла на двір. Діти почали цікавитися: що я роблю? А я вийшла з холодним фарфором та пап’є-маше. Елементарна техніка. Так і почали ліпити: і вази, і слоника, і колобка. Зараз мами варять їм клейстер – і ми сидимо займаємось. Щойно приходжу додому – телефонують: «Тьотю Олю, коли будемо ліпити?»

У дворі і справді пані Ольгу зустрічають дітлахи, вона для них – як вихователь. А серед дорослих з’являються послідовники.

– Підійшла жінка з сусіднього будинку – художниця, володіє технікою петриківського розпису. Я бачу – їй теж хочеться займатися, кажу: приходьте, буде в нас клуб за інтересами. Навіщо сидіти? Є талановиті люди, але в них комплекси: переступити поріг і показати, що вмієш. А я не боюся показати і когось навчити – абсолютно безплатно!

«Треба, щоб гроші служили нам, а не ми – їм»

На День захисту дітей, 1 червня, пані Ольга разом із однодумцями влаштувала свято для дітей біля свого під’їзду, чим завоювала ще більший авторитет серед малечі.

– Наварила компоту, напекла тістечок, печива, роздали перед під’їздом усім дітям, конкурси провели на 1 червня. Усі думали, що це від якогось депутата. Поставила лебедів на клумбі (я їх робила в гаражі, треба було, щоб цемент висох) – теж кажуть, що, напевне, це якийсь депутат постарався. Який депутат? Ми – самі від себе. Людям це дивно, питають: ви що, за свої гроші? Але хіба вдома немає борошна, маргарину, щоб спекти? – у свою чергу дивується пані Ольга, порівнюючи менталітет українців та іспанців. – Чомусь таких понять, як доброта, доброзичливість, взаємодопомога я тут не бачу. Чому всі такі злі? Немає ж ні голодних, ні холодних, тоді чому? Людей захопив культ грошей. Я завжди кажу: треба, щоб гроші служили нам, а не ми – їм.

Ольга Любченко впевнена: кожен у своєму будинку може жити по-європейськи. Але завжди треба починати з себе – братися до справи і власним прикладом надихати інших.