КРЕМЕНЧУК VS ЛЬВІВ: точки дотику Сходу і Заходу

З початку неоголошеної війни в Україні тисячі людей покинули власні домівки і подалися світ за очі, аби врятувати бодай найважливіше, що в них залишилося – життя. 2014-го довелося й мені змінити місце проживання, щоправда, не через війну. Тож, покинувши розлоге, мальовниче місто на Дніпрі, де багато простору, води, совкових п'ятиповерхівок та з десяток колись потужних промислових заводів, я вирушила до центру культурного та релігійного розвитку, з вузенькими вуличками та прадавньою архітектурою – у місто Лева. Кременчук і Львів – Схід і Захід – за півроку життя на новому місці я знайшла між ними як точки дотику, так і точки віддалення, і виявила для себе, що загальний рівень життя у конкретному місті хоча й залежить від роботи його мешканців над ним, але йому нікуди не подітися від загального рівня життя країни.

УВАГА: всі твердження – суто мій особистий погляд на події та речі, і читач може з ними погодитись, або ні.

ЗАРПЛАТА і ВАКАНСІЇ

У пошуках роботи у Львові після переїзду я перебрала безліч вакансій, і, на мій погляд, середня заробітна плата склала до 3 тисяч. Сайт Податки та бухгалтерський облік подає схожі цифри. Найбільш оплачувана сфера у Львові, як на мене, – це сфера ІТ – там можна отримувати 5-10 тисяч гривень, але треба відповідати критеріям працедавців. З приводу інших вакансій, якщо в Кременчуці переважно шукають продавців, працівників офісів, слюсарів-ремонтників, охоронців та водіїв, то у Львові найзатребуваніші IT-спеціалісти, працівники ресторацій та кав’ярень і т.д. – менеджери, піцайоло, кухарі, прибиральниці, а також працівники call-центрів, продавці і, як не дивно, військові.

ЗАХИСНИКИ

У свої 24-и я встигла об’їздити значну частину України і зрозуміти – у кожному регіоні, а ще точніше, у кожному населеному пункті люди дуже різні. Жителі Кременчука і Львова різняться між собою по-своєму. На жаль, довгий час рідний Кремінь був для мене такою собі інертною масою – кожен сам за себе, про якийсь патріотизм взагалі мова не йшла, про допомогу «не родичу» – також, але Майдан і неоголошена війна розставили все на місця. Одразу стало помітно, хто є WHO – хто проплачений мітингар, керівник чи тітушка, а хто захисник свого міста та країни, помічник, волонтер. Про Кременчук завдяки «Телеграфу» ви знаєте детально, тож розповім вам про Львів. Перше: ці люди – патріоти. Ні, навіть не так. Вони ПАТРІОТИ. Ви пам’ятаєте Майдан і пам’ятаєте списки Небесної Сотні, але й зараз від нинішньої війни Львівська область страждає не менше. За даними львівських ЗМІ, на Майдані, серед Небесної Сотні нараховується 20 людей, серед загиблих в АТО – 130. Сайт «Книга пам’яті» подає трохи інші цифри, але вони не менш вражаючі: станом на 12.12.2014 року Львівщина посідає друге місце по кількості загиблих під час російської інтервенції – 95 осіб, перше місце – у Дніпропетровщини – 180. За півроку моєї роботи журналістом у Львові був час (понад місяць), коли щодня в області ховали загиблих в АТО – один, двоє, троє. ЩОДНЯ. Багато з них – добровольці, значній частині з них менше років, ніж мені, в інших залишилися вдома маленькі діти.

ВОЛОНТЕРИ

Друге – львівські волонтери. Всі вони звичайні люди, як і в інших містах, але волонтерство у Львові настільки потужне, що розвинуйте не лише у волонтерських організаціях, а й при поштамті, церквах (а їх там дуууже багато), школах, університетах, вузах та приватних підприємствах. Ця тилова «армія» – абсолютні добровольці, які знаходять час, сили і кошти, щоб допомагати нашим військовим в АТО та місцевим переселенцям. Проте, є і негативні приклади – окрім справжніх волонтерів у Львові з’явилося багато тих, хто під них мімікрує. Це псевдоволонтери – таких розкрили львівські активісти та журналісти, а міліція відкрила кримінальні провадження. Вони збирали на допомогу армії, на жовту та блакитну фарбу і т.д., але використовували кошти задля власних потреб.

РИНКИ

Вони у Львові такі ж архаїчні, як і він сам, там може не бути світла, заморожені м'ясо, рибу і т.д. продають просто неба, без холодильників – у ятках, що стоять надворі. До того ж процвітає вулична торгівля, яка фактично знаходиться край проїжджої частини, що, як на мене, досить небезпечно для продуктів харчування. У Кременчуці це якось більше контролюється, навіть самі ринки виглядають більш чистими. З приводу новорічних ялинок – то, за ідеєю, є 25 гектарів, звідки їх можна було купувати на новорічні свята, але практика показала, що їх безбожно рубають поруч, у Карпатах.
Щодо хорошого, на ринках – місцеві продукти – просто пісня – у сезон тут можна придбати кілограм свіжої нелущеної ліщини за 30 грн/кг,білих грибів за 35-40 грн/кг, цвітної та брюссельської капусти за 5-20 грн /кг, а журавлини – літрову банку за 10 гривень. У Кременчуці все це набагато дорожче. Проте у Львові дуже важко знайти свіжу рибу, і вона страшенно дорога, бо там мало водойм, а влітку там продають дуже дорогі і зелені кавуни.

КРИМІНАЛ і ПРИГОДИ

Пропрацювавши 2 роки журналістом у Кременчуці, я помітила дивну тенденцію: у нашому місті просто як «пороблено» на отруєння дітей хімічними засобами та лікарськими препаратами. За даними, що маю в «Ъ» – 26 дітей отруїлося за 6 місяців минулого року. У Львові інша «фішка» – там близько кількох разів на тиждень водії збивають людину і тікають з місця пригоди. До того ж останнім часом Львів просто сколихнула хвиля зухвалих крадіжок із машин серед білого дня. Дійшло до того, що вдень злочинці обкрадали по три автомобілі. З приводу інших резонансних подій, то у Львові також зазіхають на мера міста – вже двічі його дім обстріляли з гранатомета, на щастя, на момент інциденту в будинку нікого не було. Хочу сказати, що останнім часом у Львові значно збільшилася кількість пограбувань – так наприкінці 2014 року киянин та львів’янин пограбували 4 аптеки, а нещодавно невідомий вчинив спробу пограбування ще однієї, але провізор йому завадила.

ДОРОГИ

Як на мене, основна соціальна проблема Львова – це дороги, і справа не в тому, що вони погані абощо, справа в тому, що в силу старовинності міста вони просто вузенькі, тісні. Кожного дня в години пік там бувають затори, бо машин ще більше, ніж громадського транспорту. До того ж у місті Лева ходять трамваї, і часом трапляється так, що якийсь водій авто, сіндромо дауніто хромосом, вибачте, паркується на трамвайних коліях і тоді настає колапс. Стоїть він, стоїть 4-5 трамваїв на лінії, а за ними і між ними, відповідно, купа автівок та маршруток.

МАГАЗИНИ

Жителі більш-менш просторих міст звикли мати під боком гіпермаркет, у гіршому випадку – супермаркет або ринок. У Львові ж за відсутності вільного місця гіпермаркетів дуууууже мало і вони в самому задуп’ї – на околицях міста. Проте їх замінює безліч маленьких магазинчиків, у яких можна знайти феноменальні ціни, наприклад на горіхи – дешевше відсотків так на 5-10, бо власник сам возить їх із найближчого закордону.

ПЕРЕСЕЛЕНЦІ

Багато хто із львів’ян їм допомагає, але й багато їх недолюблює і побоюється. Наразі у Львові створено кілька центрів допомоги переселенцям: один із них – пункт самооборони, де переселенці самі стали волонтерами і допомагають таким, як вони, та сім’ям військових, які зараз захищають їх в АТО. Як мені розповіли в міськраді, більшість переселенців розселили по області – у сільській місцевості, тим, хто хотів, допомогли з роботою, комусь допомогли налагодити свій бізнес – так, кримчани відкрили у Львові торговельну точку швидкого харчування.

КУЛЬТУРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

У місто Лева я закохана давно і безнадійно, і в переважній більшості через його культурне середовище. Я гортала сотні книг та слухала найвідоміших українських письменників на Форумі видавців, губилася серед неймовірної кількості делікатесів на відкритті Першого постійно діючого ринку вуличної їжі, зазирала у закамарки бібліотек міста, де зберігаються півтораметрові книги, листи Наполеона, Адама Міцкевича та майже вся історія розвитку Європи, колядувала на Різдво разом з усім Львовом, коли на вулиці вийшли сотні прекрасних вертепів, та годинами чекала на повернення героїв з АТО разом з усіма, хто приходив їх зустрічати. Це місто прекрасне, і на рік воно проводить понад 50 фестивалів, але, якщо ви хочете на них потрапити чи приїхати сюди на свята – потурбуйтеся про це завчасно. Бо цього Нового року більшість закладів зачинилася 31 січня близько 7-ої вечора, а ті, що не зачинилися, вже були заброньовані на корпоративи. Приблизно те ж було й на Різдво, з тією лише відмінністю, що ніхто не сидів у закладах – весь рух був надворі – адже був Парад вертепів та Свято пампуха. Така ж історія була й на День Незалежності. Щодо Кременчука, звісно, тут немає такого розмаїття подій, але є свої особливості – прекрасна ріка, нехай навіть вона й цвіте, Парк Миру, сквер Жовтневий і співучий фонтан, а ще тут є люди, яких я люблю. Тому і місто це ніжно любитиму усе життя.

ТАКСІ

Ще у Львові дивні служби таксі. Якщо у Кремні я викликала таксі і за хвилину-дві мені надходила СМС, а за 5 хвилин уже на мене чекало авто, то у Львові я 10 хвилин чекаю на СМС, а тоді ще 10 хв – доки приїде авто. До того ж воно може просто не приїхати (що бувало в мене досить часто), бо «У вашому районі немає вільної машини». Ще одна проблема таксистів – вони майже всі працюють без мап і без GPS, навіть можуть у тебе розпитувати дорогу.