На чому економлять кременчужани

НА ФОТО: Капустину за 106 гривень «ТелеграфЪ» побачив у супермаркеті «Брусничка». Ми одразу зрозуміли, що перед нами ще один чудовий спосіб економії – не купив таку капустину і можеш вихвалятися вдома, що на рівному місці зекономив 100 гривень.

Рівень життя людини визначають два показники – її доходи та ціни на споживчі товари і послуги. Різні люди по-різному забезпечують свій рівень життя. Одні намагаються більше заробити, інші – більше економлять. Наразі ситуація в Україні залишає громадянам все менше можливостей більше заробити і змушує все більше економити.

Фактично на весь 2015 рік уряд заморозив мінімальні зарплати та пенсії. За законом, до грудня 2015 року прожитковий мінімум, від якого розраховується мінімальна пенсія, становитиме 949 грн., а мінімальна зарплата – 1 218 грн. (як і в 2014-му). Водночас станом на 6 квітня Держстат (Державний комітет статистики України) повідомив, що в Україні в березні 2015 року, в порівнянні з березнем 2014 року, інфляція становить 45,8%.

Тож за такої інфляції та при заморожених зарплатах ми стрімко біднішаємо. Не маючи змоги заробити, змушені економити навіть ті, хто цього раніше не робив. За даними компанії Research&Branding Group (Україна, Київ), у лютому 2015 року змогли собі дозволити не економити лише 5% українців. Водночас, за даними тієї ж компанії, у березні 2014 року дозволяли собі не економити 19% наших громадян.

Вже певний час українці економлять на купівлі нерухомості та автомобілів, на подорожах, на побутовій техніці. Наразі ж компанія Research&Branding Group стверджує, що у 2015 році 56% українців почали економити на їжі (дивись інфографіку). У березні 2014 на їжі економили 37% громадян. Крім того, 33% українців наразі економлять на ліках (у березні 2014-го таких було 20%).

«ТелеграфЪ» запитав кременчужан, на чому економлять вони? Спершу ми запитували: чи економите ви на їжі? Та один веселий водій маршрутки №20 відповів так: «Як не пити, можна жити. Як не жерти – можна вмерти!». Тож далі ми просто питали, на чому економлять кременчужани. Ось що вони розповіли.

«Ми купили економитель води і дуже цьому раді!»

Марина, рекламний агент:

– Ми купили економитель води і дуже цьому раді. Він ще називається насадка на кран для економії води. У нас стоять лічильники на гарячу і холодну воду, тож маємо думати, як зменшити витрати води. Найбільше води в нас ллється на кухні, бо я там весь час щось або готую, або мию. Тож ми цілеспрямовано шукали в інтернеті засоби для економії води, так і знайшли цей економитель. Він ставиться на кран, його можна повертати на 180 градусів, можна переставити на душ. Ми, коли купили економитель, почали експериментувати, визначали час, поки натече п’ятилітрова баклажка, і переконалися, що через економитель дійсно витікає за той самий час значно менше води. Тепер дуже радіємо. Ще повикручували зайві лампи зі світильників – там, де було три лампи, залишили по одній. Але у дитячій кімнаті всі лампи працюють, бо дочка вчиться в школі, не можна, щоб вона псувала зір. У вітальні, коли дивимось телевізор, люстру вимикаємо – зайве освітлення. Це дає результати – у нас завжди набігало 180-140 кіловат, а за лютий ми витратили лише 79.

«Хек більше не купуємо! Локшину робитиму сама!»

Ірина, касир:

– Ми економимо на їжі, на чому ж іще? Навіть хек більше не купую – він коштував 20 гривень, тепер вже 70! На Пасху хотіла до столу купити трохи червоної риби. Подивилася, вона понад 300 гривень коштує, звісно, обійшлися без неї. Овочі теж були дуже дорогі на Пасху – редис по 50-60 гривень, це взагалі ненормально! Звернула увагу, наскільки подорожчали макарони «Чумак» – коштували 12 гривень, а тепер побачила їх по 25-27 гривень! Звісно, що не купуватиму, робитиму локшину сама – там вода та борошно, навчуся. Бабуся моя вміла сама локшину робити, і я навчуся. Почали також економити на солодощах – менше купуємо печива, цукерок, бо навіть проста «Ромашка» рошенівська коштує тепер захмарну ціну – 70 гривень, а «Червоний мак» – 107! На одязі теж почали економити – пішли, подивилися, нові джинси коштують 1500 гривень, звісно, не купили – поки ходитимемо у старих, а як далі – буде видно... Ще я почала дуже економно користуватися електричною духовою шафою, вона дуже багато бере електроенергії. Тепер печу рідше і намагаюся підлаштуватися так, щоб одразу кілька страв приготувати, щоб усі полиці в шафі працювали.

«Одяг не купую, мило шукаю найдешевше»

Олена, пенсіонерка, прибиральниця:

– У мене пенсія 1100 гривень, могла б отримати субсидію, та не отримаю, бо в квартирі син прописаний. Він живе окремо, з родиною, не так і погано заробляє, тож субсидію мені не дадуть. А я ще й допомагаю сину сплачувати кредит. Така то неприємна історія вийшла: купили вони телевізор, наче брали кредит, щоб заплатити за телевізор 17 тисяч гривень, а потім так воно все закрутилося, що у нас боргів набігло по тому кредиту аж 50 тисяч. Вони самі не сплатять, тож я допомагаю. Тому економлю геть на всьому, найперше на їжі, і, звісно ж, працюю на кількох роботах, як інакше?! Дивіться: в офісі мені платять 600 гривень на місяць за прибирання, я ще двірником влаштувалася, там теж 600 гривень платять, ще під’їзди людям мию, коли виходить по 100 гривень, коли менше – як заплатять. Ну й пенсія. Та коли заплатиш за квартиру та по кредиту, на їжу майже нічого не залишається. Я вже звикла: зайду ввечері до магазину, подивлюся на харчі, на ціни, і думаю: та ні, не купуватиму, сьогодні ще якось переб’юсь, а завтра, може, щось куплю. Ковбасу вже дуже давно не купувала, дуже рідко куплю 200 грамів часникової – вона найдешевша. Макарони варю, каші, на обід тарілку юшки приготую. Зараз не знаю, макарони дуже подорожчали, мабуть, вже не купуватиму. А крім їжі, економити вже нема на чому – одяг давно собі не купую, мило найдешевше шукаю, про все інше взагалі мовчу.

«Довелося перейти на дешевший пакет мобільного зв’язку»

Олег, працює у приватній компанії:

– Мені доводиться дуже багато розмовляти по роботі, весь час маю бути на зв’язку. Я користався тарифом Київстар – платив 70 гривень на місяць, розмови в мережі безкоштовно, ще й був бонус – якщо не помиляюся, 60 хвилин на місяць міг безкоштовно телефонувати на номери інших мобільних операторів. Було зручно, все мене влаштовувало, та довелося відмовитися, бо навіть такий тариф став задорогий. Тож я перейшов на пакет у 35 гривень. Там теж всі розмови в мережі безкоштовні, але за кожну хвилину розмови з іншими операторами доводиться платити, здається, 85 копійок. Нічого не вдієш, доводиться економити і на послугах зв’язку, хоча я й намагався цього уникнути.

«Трохи погралися з бойлером і зекономили 200 кіловат!»

Катя, мама 2-річної Марусі

– У нас електроплита, бойлер, купа побутової техніки, тож за електрику набігає 700-730 кіловат. Почали думати, як зекономити. У березні вирішили трохи погратися з бойлером – раніше він у нас цілодобово працював, а це почали на ніч вимикати повністю, зранку включали економний режим – так, щоб вода була просто тепленькою, і десь по обіді я вмикала його на повну потужність, щоб на вечір вистачало гарячої води і для дитини, і для душу, і для кухні. Чесно кажучи, якоїсь особливої економії я не чекала, та коли надійшли платіжки, побачила, що лише таким чином ми зекономили 200 кіловат. Тож тепер знаємо, що маємо робити. Плануємо проконсультуватися з нормальним електриком щодо раціонального використання й інших електроприладів.

«Коли чищу зуби, не вмикаю світло у ванній»

Ольга, офісний працівник:

– У нас стоять лічильники на гарячу та холодну воду, на електрику та на газ, тому я вже звикла економити. Коли чищу зуби або вмиваюся, не вмикаю світло у ванній кімнаті. І дітей до цього привчаю – якщо забувають, вимикаю світло сама. У нас ванна розташована так, що там не темно. Звісно, коли чоловік голиться, то вмикає світло. Крім того, раніше у нас кожен дивився телевізор у своїй кімнаті. Наразі намагаємося з чоловіком дивитися телевізор разом, так економніше. Газ теж економимо. Раніше кожен, хто захоче чаю, йшов на кухню і ставив чайник на плиту. Тепер, коли я хочу чаю, питаю інших: чи вони теж питимуть? Якщо ніхто не хоче, лише для себе я чайник не грію, краще почекаю, коли усі разом питимемо. Ще я дуже уважно тепер обираю, що приготувати у духовій шафі, бо вона дуже багато тягне електроенергії. Тож, якщо вже зібралася готувати плов, то разом зроблю і печиво, і сухарі або запіканку – щоб усі три полиці в шафі працювали. А ще я стала не так часто прати – раніше могла робити це щодня, а тепер збираю речі і перу їх один раз на тиждень, влітку – два рази. Це економить і воду, і електроенергію. Наостанок хочу сказати, що я дуже вдячна чоловіку, що він ще у 2003-му році утеплив квартиру – поміняв вікна, балконні двері, а також утеплив зсередини стіни, сам обшивав їх гіпсокартоном, засипав у проміжок між капітальною стіною і гіпсокартоновою керамзит. А минулого року нам вдалося утеплити квартиру ще й зовні. Тож у нас тепла квартира.

«Полюю на знижки!»

Ольга, працює у приватній фірмі:

– Полюю на знижки, ось як я економлю. Раніше взагалі не звертала уваги на газетки зі знижками, бачила, що вони лежать у супермаркетах, у магазинах побутової техніки, в «ДЦ». Та завжди поспішала, грошей вистачало, тож і газети ті не дивилася. А зараз спершу заходжу у Watcons, беру нову газету знижок і йду додому спокійно вивчати. Передивлюсь пропозиції, потім вирішую, яку косметику чи побутову хімію я куплю цього місяця. У березні пощастило – зубну пасту купила з пристойною знижкою у 30%, зекономила 30 гривень. І крем для обличчя вдалося купити зі знижкою 30% – зекономила 90 гривень. Втім, і знижки не рятують – вже розумію, що від косметики, до якої звикла, доведеться відмовлятися, бо вона, навіть зі знижками, вже не по моїх доходах. Як бути із побутовою хімією та засобами гігієни, ще не вирішила, хоча вже відчуваю, що мило, яке завжди купувала, наразі для мене дорогувате. Шампунь, яким користуюся, коштує сьогодні вже 170 гривень і знижок на нього цього місяця немає, тож не купуватиму.

«Купую сто грамів льодяників – і солодко, і недорого»

Ольга Павлівна, пенсіонерка, колишня вчителька:

– Я економлю на всьому – мило купую дешеве, зубну пасту найдешевшу, шампунь дуже хочеться купити гарний, та купую, який можу. Одяг не купую взагалі. Люстру у вітальні майже не вмикаю, бо там багато лампочок, я їх сама викрутити не можу. Раніше посуд мила господарським милом із старих запасів, та всі запаси вже скінчилися, тож тепер купую найдешевший засіб для миття посуду і дуже економно його витрачаю, по крапельці. А коли він закінчується, доливаю туди теплої водички і потім ще кілька днів мию посуд мильною водою з пляшки. Для супу купую курячі скелети і крильця, втім зараз крильця подорожчали, та і взагалі, ціна на курятину наздоганяє ціни на м’ясо. Коли стає вже зовсім сумно, йду до магазину і купую 100 грамів найдешевших льодяників – і солодко, і не так дорого, як «Червоний мак», який я колись дуже любила. Ще іноді купую булочку з корицею – їх кременчуцький хлібозавод робить, так я розріжу булочку на дві частини – одну ввечері з’їм, а другу вранці, так навіть прокидатися приємніше, бо знаєш, що в буфеті ще й булочка з корицею на тебе чекає.

Групи ризику

На думку українських експертів, у ситуації тотального зубожіння населення можна виокремити дві великі групи ризику – це середній клас та найбідніші громадяни.

Ризик для середнього класу полягає в тому, що він зникає як клас – у сучасних умовах його представники швидко переходять у статус бідняків.

Відомий український економіст Андрій Новак стверджує, що середній клас у цивілізованій країні – це наймані працівники, чий рівень доходів дозволяє їм широке споживання товарів і послуг, якісну відпустку (у тому числі, за кордоном), а також можливість оплачувати всі свої поточні витрати і при цьому заощаджувати.

Наразі така категорія найманих працівників в Україні стрімко зникає – з урахуванням інфляції та масштабного заморожування зарплат, рівень зарплат найманих працівників падає, вони втрачають не лише можливість заощаджувати, а й оплачувати свої поточні витрати. Колишні представники середнього класу відкладають купівлю квартири, дачного будинку. Автомобіля, економлять на оренді житла, подорожах, розвагах, одязі (переходять на речі мас-маркету) – і стають бідняками.

Справи у найбідніших українців ще складніші. До категорії найбільш незахищених верств населення експерти відносять українців, які ще до кризи витрачали на їжу 80% своїх доходів (за нормативами ООН, витрачання більше 50% бюджету домогосподарства на їжу – це вже стандарт бідності). Такі українці не в змозі коригувати свій бюджет з метою економії, бо їм немає що коригувати. Серед таких верств населення експерти прогнозують зростання кризи неплатежів за комунальні послуги. Також на думку експертів, такі люди позбавлені можливості купувати ліки за сучасними цінами, тому не можуть вирішувати проблеми зі здоров’ям. Їм також складно зекономити на продуктах харчування, бо вони й так вже їдять найдешевше.

Чому ми так біднішаємо через комунальні тарифи

Стрімке підвищення комунальних тарифів – найстрашніший кошмар українців. Його бояться практично всі, з ким спілкувався «ТелеграфЪ». Водночас зрозуміло, що в країні, яка живе в умовах ринкової економіки, неможливо до безкінечності забезпечувати «дешевий газ для бідних» – бо це лише збільшує дефіцит дежрбюджету і веде Україну до прірви під назвою «дефолт».

Тоді, якщо підвищення комунальних тарифів логічно обгрунтоване, чому у більшості громадян виникає відчуття паніки та пастки? Відповідь на це дала в інтерв’ю «Економічній правді» керівник житлово-комунальних програм громадянської мережі «Опора» Тетяна Бойко. Вона зазначила, що підвищення тарифів не було б таким страшним за наявності енергозберігаючих засобів: «Якщо ж не буде ні обліку, ні енергозбереження, то кількість людей, які потребуватимуть соціального захисту, у кого затрати на «комуналку» перевищать 10% від доходів, може сягнути критичної межі. У бюджеті і так немає коштів, тож забезпечити субсидіями усіх охочих не вийде».

На думку пані Тетяни, рівень неплатежів, швидше за все, зростатиме: «Населення не матиме достатньо грошей. До того ж люди не довіряють владі. Реформ у ЖКГ, крім підвищення тарифів, немає. Куди ми рухаємося – незрозуміло».

Таким чином, біднішими нас роблять не лише підвищені тарифи на житлово-комунальні послуги, а й відсутність реальних реформ у житлово-комунальній галузі. Найсильніше це б’є по найбідніших громадянах – тих, які за власний рахунок не спроможні встановити лічильники на воду, газ, опалення, утеплити квартиру тощо – і таким чином отримати можливість впливати на обсяги отриманих послуг.

Водночас український уряд до цього часу жодної такої програми не запустив. Відповідно, соціально незахищений громадянин запитує себе: що він робитиме, якщо уряд не дасть йому субсидії або в уряду просто закінчаться кошти на субсидії?

Джерела інформації: Держстат України, Кабінет міністрів України, сайт компанії Research & Branding Group, Економічна правда