Кременчуцька кришталева дівчинка

Історія надзвичайної кременчужанки, яка весь час бореться із важкою хворобою, але проживає життя, почасти, яскравіше за більшість абсолютно здорових людей, розпочалася 24 роки тому.

Народилася зі зламаною ногою

Маленька Оксанка з’явилася на світ в одному з пологових будинків Кременчука, і, як виявилося, одразу з пошкодженнями.

– Я народилася зі зламаною ногою, і перший рік переломи були щодва тижні, – розповіла Оксана. – Ламалося все – кінцівки найбільше. Руки були рівними, але внаслідок переломів зрослися інакше.

За словами лікарів, дівчинка була однією з тих, кого називають «кришталеві люди», і хворіла на незакінчений остеогенез або ламкість кісток. Своє дитинство провела з батьками та рідними, проходила дороговартісне лікування у Москві, а згодом пішла до кременчуцької школи №28. І хоча навчатися у класі не могла, займалася індивідуально вдома, бо дуже хотіла вчитися.

«Буду навчатися: ставте два плюси!»

Довгий час дівчина старалася акуратно все робити, обмежувати себе у чомусь, майже ніде не їздила, окрім кількох санаторіїв. А потім вирішила все змінити. І найперше, що хотіла – продовжити навчання по закінченню школи. І вже за два роки стала студенткою Дніпропетровського інституту економіки і права імені Альфреда Нобеля.

– Дізналася про університет у дуже цікавий спосіб. По-перше – дуже давно хотіла туди потрапити. Після школи почали шукати можливості для подальшої освіти, але два роки взагалі ніде не навчалася, бо не могла нічого знайти. А потім до мене в двері постукала жінка з міськради і розповіла про проект – навчання для людей з обмеженими можливостями. Каже – «я маю поставити галочку, мінус або плюс, якщо ви хочете навчатися». Кажу їй – «ставте два плюси!». Так я стала навчатися на маркетолога у вузі, перший рік була сама в групі. Наступного року до навчання долучилося ще кілька людей.

Як розповіла Оксана, навчаються вони по скайпу та за допомогою спеціального сайту, де викладаються усі завдання і лекційний матеріал.

– У нас є людина в університеті, яка керує нашою роботою. Ми надсилаємо їй на пошту наші контрольні та інші завдання, а вона роздає їх викладачам. Якщо робота задовольняє всі вимоги, то ніяких проблем – ставлять залік автоматом. Якщо щось треба додати, то викладачі зв’язуються з нами по скайпу. Двійки зазвичай нікому не ставлять, туди прийшли люди, які хочуть вчитися, та й викладачі йдуть назустріч студентам.

А зовсім нещодавно дівчина закінчила півторарічний курс із вивчення англійської мови і єдина з Кременчука отримала за це диплом на саміті в Одесі. Зараз дівчина у пошуках роботи: каже, що ставить собі мету, а потім шукає шляхи – як до неї дійти.

Час подорожувати!

Вже 6 років свого життя Оксана активно подорожує. Вона побувала у понад 20-и містах України. Неодноразово відвідувала Київ, проїздом бачила Харків, відпочивала у Євпаторії, Чорноморському, Ялті та Одесі, виходила на катері у відкрите море біля Севастополя. Підкорила Карпати на карпатському трамвайчику, побувала у Воловці, Мукачевому, Славському. Зазирнула до санаторіїв Трускавця, побувала на вулицях Вінниці, Немирова, Чигирина та Умані, а ще об’їздила гоголівські місця Полтавської області та потрапила до знаменитого Бузкового Гаю. З «Телеграфом» дівчина вирішила поділитися інформацією, як подорожувати людям із обмеженими можливостями.

– Міста України я відвідувала під час екскурсійних турів та поїздок власними силами. Взагалі, якщо знати свої права, то це не так і складно. Наприклад, на залізниці можна замовити спецвагон для колясочників. Він має підйомник і широкий проїзд, а ще обладнаний спецкупе, що займає піввагону. Я таким колись їздила відпочивати в Саки до спеціалізованого курорту для інвалідів. Щоб його замовити, при покупці квитка треба зазначити, що подорожуватимеш у спецвагоні. Також варто вказати, на який час і до якого пункту він тобі потрібен. Замовлення варто робити заздалегідь – таких вагонів лише 8 по всій Україні. Взагалі, подорожі для мене дуже цікаві – нас тут компанія є і ми часто разом мандруємо, на автомобіль три коляски повантажили і поїхали.

А ще Оксана розповіла, що потягом колясочник може проїхатися і без спецвагона.

– Ти можеш підійти до керівника вокзалу і сказати: «Я сідатиму на такий-то потяг, о такій-то годині, до такого вагону» і за тобою закріплюють людину-волонтера. Вона тобі допомагає сісти, і так само на твоїй зупинці допомагає вийти. Про це просто потрібно знати і завчасно попередити людей.

«Як ми тролейбус замовляли!»

Дівчина розповіла, що подорожувати на спеціалізованому транспорті колясочники можуть не лише залізницею, але й у рідному місці.

– Ми замовляли собі колись цілий тролейбус. Він приїхав, і це було так круто! Сталося це нещодавно, – на початку літа у нас виступали пісочні аніматори. Наш клуб для людей з обмеженими можливостями «Арокі» вирішив туди поїхати. Але вдень це можна зробити без проблем, а назад, зазвичай, дістатися нічим. Бо нам потрібен низькопідлоговий тролейбус. Ми звернулися до тролейбусного депо і запитали, чи буде такий транспорт на вечір. Нам кажуть, «ні, такого не буде, але ви можете його замовити. Вам потрібно лише написати листа». Ми його написали, відвідали виступ пісочних аніматорів і о восьмій вечора стали чекати транспорту. Стоїмо ми, отже, чекаємо, дивимося, їде низькопідлоговий тролейбус, повертає в наш бік і на ньому написано «ДЕПО», думаємо, може заскочимо. Коли ж ні, – не наш. Коли приїжджає інший, і написано – «НА ЗАМОВЛЕННЯ». Ми туди заїжджаємо, нас було троє колясочників, двері зачиняються і через усе місто ми їдемо самі – кому куди треба!

Воля до життя

Незважаючи на важку хворобу, Оксана постійно слідкує за своїм здоров’ям, проходить курси лікування, вживає ліки та… займається фізкультурою!

– Кожного ранку я роблю зарядку, і займає вона у мене уже 1,5 години. Спочатку вправи лежачи, потім гантелі і йога. І мене дуже лікарі за це хвалять. Дякуючи фізичним вправам – м’язи в нормі. Моє захворювання зазвичай дає м’язову слабкість, а в мене її майже немає. Як то кажуть, «доводиться проти вітру йти».

Окрім усього в Оксани багато друзів з різних куточків України, тому сумувати цій світлій дівчині не доводиться.

– Друзі самі мене знаходять. Просто потрібно бути нормальною людиною, щоб у тебе були друзі.