Вулицями декомунізованого Кременчука-2

Чиє ім’я тепер носить твоя вулиця? На жаль, виконуючи закон про декомунізацію, не так багато їх назвали на честь видатних кременчужан. Але саме про такі вулиці ми хочемо розповісти. «ТелеграфЪ» продовжує цикл публікацій про наших земляків, якими варто пишатися.

Вулиця та провулок Гійома Боплана

Довжина вулиці – близько 1,3 км, знаходиться на Ревівці. Колишні назви вулиці та провулку – Червонопрапорні

Французький інженер та картограф Гійом (Вільгельм) Ле Вассер де Боплан (1600-1673, за іншими даними – 1685), як свідчать історичні дані, побудував фортецю у Кременчуці. Боплан прийшов на українську землю із армією завойовників – на той час польська шляхта владарювала в Україні та боролася з українськими козаками. Боплан брав участь у поході польського шляхтича Конєцпольского проти гетьмана війська Запорозького Павлюка (Павла Бута) та козацького отамана Остряниці (Якова Острянина).

Якщо врахувати ці історичні факти, то доцільність назви вулиці на честь Боплана є доволі дискусійним питанням.

Втім, з іншого боку, на землі Речі Посполитої у той час наступали турки, і поляки зводили фортеці на українських землях, щоб від них боронитися. Боплан мандрував Україною, вибираючи місця для фортець. Його інженерні витвори – безсумнівно, корисний спадок для України.

За однією з версій, Боплан проектував Підгорецький замок на Львівщині – той самий, де знімали «замок у Франції» у радянському фільмі «Д’Артаньян і три мушкетери».

В 1638 році за кресленнями Боплана було споруджено Кременчуцьку фортецю. Крім того, французький інженер та картограф залишив по собі книгу «Опис України».

Вулиця Академіка Маслова

Довжина вулиці 1100 м, одна із центральних вулиць міста, виходить на університет, де Володимир Маслов був ректором. Колишня назва вулиці – Радянська.

Володимир Єлисейович Маслов (1933-2007) – професор, науковець, перший ректор Кременчуцького Державного університету (нині це Кременчуцький національний університет імені М.Остроградського). Володимир Маслов фактично створив університет у Кременчуці: під його керівництвом із філії Харківського політехнічного інституту він став самостійним закладом.

Був депутатом Кременчуцької міської ради, мав активну життєву позицію.

За свої досягнення в галузі освіти мав численні нагороди, зокрема: відмінник освіти України, Заслужений працівник освіти України. За значний внесок у розвиток вищої освіти в Україні Європейським комітетом громадських організацій ЮНЕСКО нагороджений дипломом та золотою медаллю в номінації «Ректор ХХІ століття». Почесний громадянин Кременчука.

КАРТА

Французський інженер Гійом Боплан залишив по собі фортецю в Кременчуці, яка не збереглася і мапи України та роботу «Опис України», що дійшли до нашого часу

Вулиця Олександра Печерського

Довжина вулиці – 0,5 км, знаходиться в Крюкові. Колишня назва – вулиця Пархоменка. Олександр Пархоменко – радянський військовий діяч, червоний командир. У 1919 році начальник більшовицького гарнізону Харкова, учасник встановлення радянської влади в Україні. Його прізвище як комуністичного ватажка потрапляє під дію закону про декомунізацію.

Олександр Аронович Печерський (1909 -1990), чиє ім’я носить вулиця зараз – офіцер, керівник єдиного вдалого повстання в концентраційному таборі «Собібор» у часи Другої світової війни. Народився у Кременчуці у єврейській родині.

Під час Другої світової війни Печерський потрапив у фашистський полон і врешті опинився в концентраційному таборі для євреїв «Собібор». Разом з іншими в’язнями він фактично був приречений на смерть. Але з шістьма полоненими підняв повстання і влаштував втечу. Із табору вирвалося близько 400 чоловік, але більшість із них загинула: фашисти відкрили вогонь по втікачах, скерували їх на мінне поле, потім розшукували тих, хто вцілів, по лісах. Вижило близько 55 втікачів, серед них і Печерський, який привів людей до партизанів. Згодом він пройшов через підозру в зраді Батьківщини, радянська контррозвідка відправили його в штрафбат. Та він виявив мужність у боях, отримав високі нагороди.

Історія знищення фашистами табору «Собібор» стала частиною звинувачень на Нюрнберзькому процесі. Міжнародний трибунал мав бажання вислухати Печерського як свідка, але радянська влада не випустила його з країни.

Вулиця та тупик Бориса Чичибабіна

Довжина вулиці 280 м, йде паралельно проспекту Полтавському. До неї прилягає тупик. Раніше вулиця і тупик були названі на честь Карла Баумана - діяча комуністичної партії, учасника встановлення радянської влади в Україні, члена організаційного бюро ЦК ВКП(б) у 1928-1932 рр. Ім’я цього компартійного діяча потрапляє під дію закону про декомунізацію.

Відомий поет-дисидент Борис Олексійович Чичибабін (1923-1994), чиїм іменем зараз названі вулиця і тупик, народився у Кременчуці. Він носив прізвище вітчима Полушин, але взяв за псевдонім прізвище матері – Чичибабін. Більшу частину свого життя прожив у Харкові – тут він навчався, звідси пішов на Другу світову війну. Після неї хотів продовжити навчання на філологічному факультеті, але його засудили за антирадянську агітацію, яку побачили у віршах.

Два роки сидів Чичибабін у Бутирській тюрмі, потім його засудили на 5 років і відправили відбувати покарання в табір Вятлаг.

Талант Чичибабіна як автора громадянської лірики розквітнув у 60-роки, вже після смерті Сталіна. Але й потім багато разів його сміливі твори потерпали від радянської цензури.

«И если жив ещё народ, то почему его не слышно?

И почему во лжи облыжной молчит, дерьма набравши в рот?»

Чичибабіна виключали із Союзу письменників. А КДБ переслідувало його за «самвидав».

У роки перебудови поета поновили у Спілці письменників, а за книгу «Колокол», яку він видав за свій рахунок, нагородили Державною премією СРСР.

"Кременчуцький Телеграф", №14 від 7 квітня 2016 року.