Кременчужанка, яку не здолав Кучма, та надурив Луценко

«Телеграфу» стало відомо про закриття одного-єдиного кременчуцького політичного тижневика «Інформаційний бюлетень» (ІБ). Видання офіційно припинило діяльність. Ми зустрілися з головним редактором ІБ Тамарою Просяник.

Тамара Просяник – відомий кременчуцький політичний діяч та журналіст. На початку 90-х вона була більше відома саме як політичний діяч. Наразі ми щодня бачимо український державний прапор над Кременчуцьким міськвиконкомом, це норма. А у 1989-му про це мріяли лише поодинокі патріоти. Саме Просяник оголосила тижневе голодування на площі Перемоги – вона вимагала, щоб над виконкомом підняли український прапор. А також, щоб знесли статую Леніна, яка височила в центрі площі. Просяник працювала вчителькою української мови у 4-й школі. Вона розповідає, що тоді близько 20-ти вчителів школи написали відкритий лист до міської газети про те, що вони засуджують вчительку Просяник, яка обрала таку некоректну форму протесту, як голодування на площі. Класні керівники організували урочисту ходу учнів і покладання квітів до пам’ятника Леніна. Два чи три старшокласника звернули з «правильної дороги» і принесли свої квіти до намету Просяник.

Просяник була активісткою Народного Руху України, з 1993 по 1996 очолювала секретаріат Українська республіканської партії (УРП), працювала в Києві під керівництвом Михайла Гориня, колишнього політв’язня, лідера УРП. Під час виборчої кампанії була довіреною особою у Кременчуці кандидата В’ячеслава Чорновола. Саме Просяник започаткувала політичний тижневик «Інформаційний бюлетень» і очолювала його з дня створення і до закриття. Тому саме Тамару Просяник ми запитали, що сталося:

– Пані Тамаро, чому закрився «Інформаційний бюлетень»?

– Через брак коштів. Більше несила тягнути цю лямку. Дуже подорожчав папір, послуги друку, транспортні витрати, комунальні платежі. Щоб газета виходила, треба 10 тисяч гривень щомісяця, у нас їх немає і немає де їх узяти. Вже кілька років колектив редакції працює фактично на громадських засадах, далі людям вже просто несила так працювати.

– У 2014-му, під час парламентських виборів, ви писали листа лідеру Блоку Петра Порошенка Юрію Луценку, просили допомогти. Він допоміг?

– Ні, не допоміг, навіть відповідь на наш лист не надійшла. Я йому ще й телефонувала, він щось у загальних рисах обіцяв, та нічого з цих обіцянок не виконав.

– З кременчуцьких бізнесменів типу патріотів хтось надав допомогу?

– Ні, не надали. Були бажаючі купити газету, але після цього вона мала стати їхньою газетою і друкувати те, що їм треба. Я на це піти не могла. За ці роки ми завжди залишалися незалежними, нехай ми багатьом не подобались, можливо, у чомусь помилялися, та ми не були чиєюсь газетою, і порушувати це правило я не можу.

– Ви звертались по допомогу до кременчуцьких партосередків?

– Зверталася до «Свободи», Красовський (керівник міського партосередку, ред.) сказав, що вони вже мають свою газету, а ще одна їм не потрібна.

– За якого кременчуцького мера «Інформаційному бюлетеню» жилося найтяжче?

– Та мабуть, що за всіх. Пономаренка дуже обурювали наші критичні матеріали, він забороняв пускати журналістів «Інформаційного бюлетеня» на сесії міськради та на засідання депутатських комісій. Надоша взагалі з нами судився, вимагав фінансового відшкодування моральної шкоди. Глухов, коли прийшов до влади, сказав, що не судитиметься з пресою і свою обіцянку виконав, мабуть, він був найтерплячіший.

– В «Інформаційному бюлетені» друкувалося чимало ризикованих матеріалів. Пам’ятаєте найнебезпечніший, коли навіть вам було лячно?

– Це плівки Мельниченка, ми їх друкували, там же й про нас мова йшла, Кучма обурювався газетою «Інформаційний бюлетень». Ми тоді надрукували наклад, привезли до Києва, до Верховної Ради, у мене було посвідчення помічника народного депутата, ми принесли наклад до Комітету по боротьбі з корупцією, там якраз відбувалася нарада, була присутня жінка-омбудсмен, ми й їй дали газету...

– Ви більше 15 років співпрацювали з Комітетом по боротьбі з корупцією, з об’єднанням «Антимафія», «Антимафії» вже немає, а українська політична мафія й далі квітне. Вона непереборна?

– Я б не сказала, що вона непереборна. Це дуже серйозні речі, на те, щоб подолати їх, потрібні навіть не роки, десятиліття. Зараз відбуваються позитивні процеси, олігархам вже не так затишно живеться...

– Хіба? Ви сподіваєтесь, що в Україні здолають корупцію?

– Треба вірити. Після одного дуже виснажливого бою вояки запитали Шухевича, коли ж Україна стане вільною? Він відповів: «А ми з вами, хлопці, цього не побачимо». Вояки запитали: тоді навіщо все це – виснажлива боротьба, голод, холод, бої з кадебістами? Шухевич сказав: «Наша доля – стати гноєм і удобрити ту землю, на якій проростуть паростки свободи».

– Пані Тамаро, залишилось щось, чого я не запитала, а ви б хотіли це сказати?

– Так, я дуже хочу, щоб ви написали, що, попри всі негаразди нашого життя і мого особисто, я налаштована оптимістично і з довірою ставлюся до чинної української влади. Попри помилки, які вони роблять, ми маємо подовжити їм кредит довіри ще на якийсь час. Дуже шкодую, що так передчасно пішов із влади Яценюк, він багато ще міг зробити...

– Може, досить того, що він наробив, коли пішов, залишивши 8 мільйонів українських домоволодінь з газовими боргами за 2015-й рік?

– Вони не все можуть змінити одразу, роблять те, що можуть... Президент, як і обіцяв, продав свій бізнес...

– Президент не продав свій бізнес, і не продає, і, найімовірніше, не продасть – просто пресі порадять більше про це не писати. Вам важко визнати те, що відбувається?

– Це зневіра в тобі говорить, треба вірити, вірити в Україну...

– Добре. Зрозуміло. Що скажете кременчужанам, прощаючись із ними в якості головного редактора політичного тижневика?

– Скажу, що мій вчитель і наставник Михайло Горинь казав: критикуєш – пропонуй, пропонуєш – реалізуй. Надто критично ми налаштовані... Ще хочу сказати: на Майдані держава не будується, на Майдані держава проголошується, а будувати її треба довгі роки. Є час розкидати каміння, а є час збирати каміння. В Україні багато людей, які вміють розкидати каміння, та мало тих, хто вміє його збирати... Треба вірити в Україну...

Хроніки «Інформаційного бюлетеня»

Це самвидат «ГоміN» і «ЛомикаміNь» – передтечі «Інформаційного бюлетеня». Кременчуцька група на чолі з Тамарою Просяник почала видавати їх ще у 1989 році. Друкували у підпільних друкарнях, потім їздили друкувати аж до Литви, а звідти везли через Радянський Союз наклад. «ЛомикаміNь» був газетою Української республіканської партії. «ГоміN» і «ЛомикаміNь», як і перші номери «Інформаційного бюлетеня», верстав кременчуцький дизайнер В’ячеслав Бурківський, член Української Гельсинської Спілки (УГС).

Перші примірники «Інформаційного бюлетеня» (ІБ). Спершу, у 1993-му, від безгрошів’я ІБ видавався на одному аркуші, гроші на нього збирали в складчину. Власне, сама назва «Інформаційний бюлетень» виникла через формат видання – один аркуш, короткі «телеграфні» тексти. Писали їх Віталій Заїченко (виїхав до Ізраїлю), Юлія Билина, Олександр Курилов.

Із 1994-го «Інформаційний бюлетень» став нормальною газетою формату А-4. Видавався офіційно.

Матеріали про діяльність Степана Бандери та Української повстанської армії ІБ почав друкувати ще з 1999-го року. Різні верстви кременчужан дуже по-різному сприймали цю інформацію, тому і ставлення до видання було в Кременчуці різко полярне – одні вважали його єдиною правдивою газетою, інші обзивали «бандерівським листком». До речі, проблема зі сприйняттям Бандери у Кременчуці досі не вирішена – адже нещодавно, навесні 2016-го, мешканці провулку, який перейменували на провулок ім. Степана Бандери, повстали проти такої назви.

Найбільшої впливовості ІБ, як політичне видання, досяг у 2000-2004 роках, під час активної боротьби з режимом Кучми. Сталося вбивство Гонгадзе, потім виникли «плівки Мельниченка». Почалися всеукраїнські акції протесту «Повстань, Україно!» та «Україна тез Кучми». «Інформаційний бюлетень» активно долучився до акцій, на першій шпальті видання стояла позначка «Газета підтримує акцію «Повстань, Україно!». Тут друкувалися різко критичні матеріали про чинного на той час президента Кучму.

Цей випуск «Інформаційного бюлетеня» з президентом Кучмою «в лагерном клифту» на першій шпальті став апофеозом боротьби видання проти режиму. За боротьбу довелося дуже дорого заплатити. Газету відмовлялися друкувати не лише у Кременчуці та в Полтавській області, а й деінде. Рятувала власноруч створена Павлом Кобою (співробітник ІБ) друкарня «Млин». Та її розгромили і відновити друкарню не вдалося. Щоб надрукувати газету доводилось мотатися по всій Україні. В цей час сталося кілька дорожньо-транспортних аварій, в одній з яких головний редактор Тамара Просяник отримала серйозні травми, які наразі призвели до ще серйозніших наслідків.

Правда, гарно? Крім розгромних політичних матеріалів, «Інформаційний бюлетень» щороку друкував і безкоштовно дарував читачам кольоровий календар. Відомий кременчуцький художник Віктор Кобеляцький писав окрему роботу для кожного календаря. Подивіться на Котигорошка, який вважає, що переміг дракона. Котогорошок був неписьменний, не читав Шварца і не знав, що дракон живе всередині у кожного і перемогти його вкрай складно.

Два останні номери «Інформаційного бюлетеня». Це все.

Про людей

1990 рік. Тамара Просяник, Павло Коба та В’ячеслав Бурківський привезли до Полтави наклад «ЛомикаміNю» з матеріалами про Івана Мазепу, роздавали там безкоштовно, казали полтавчанам: «Читайте правду про Івана Мазепу!».

90-ті роки. Команда ІБ крокує київською вулицею.

«Антимафія» або «Ах, какой был полковник!»

З середини 90-х до середини 2000-х «Інформаційний бюлетень» перебував під патронатом полковника Григорія Омельченка – офіцера СБУ, народного депутата, він обирався до Верховної Ради, у тому числі, і по Кременчуцькому виборчому округу.

Разом з Анатолієм Єрмаком Омельченко створив об’єднання «Антимафія». Структура розповсюджувала викривальні матеріали про українських політиків та корупцію у вищих ешелонах влади. Друкувалися ці викривальні матеріали в «Інформаційному бюлетені». Саме в ІБ кременчужани читали про кримінальні справи Павла Лазаренка та Юлії Тимошенко, про Волкова, Суркіса, Медведчука, Тігіпка, Кучму тощо.

Останнім часом полковник Омельченко відійшов від української політики. І від «Інформаційного бюлетеня» також.

Головний редактор «Інформаційного бюлетеня» Тамара Просяник. З 1993 по 1996 очолювала секретаріат Української республіканської партії (Київ). На фото – під час перебування у Вашингтоні, США. Приїхала туди за офіційним запрошенням Республіканської партії США.

Студентка Томочка Просяник серед кульбабок.

Випускниця Ніжинського педагогічного інституту Тамара Просяник носила українську вишиванку ще у 1974-му році, коли це було аж ніяк не в тренді.