«Вот это рок-н-ролл»: дуже людяний концерт гурту «Бумбокс» у Кременчуці

Вечір суботи, 17 вересня, люди Кременчука провели у компанії українського хіп-хоп і фанкі-ґрув гурту «Бумбокс», що завітав до нашого міста дорогою з Кам’янського (екс-Дніпродзержинськ) до Житомира у рамках ІІ частини концертного туру «Люди», присвяченого виходу однойменного максі-синглу.

«А я просто люблю, как пульсирует зал

И слова наизусть поет…»

Розпочався концерт на сцені міського Палацу культури після півгодинної затримки виконанням ліричної пісні «Люди», що, з одного боку цілком передбачувано – недаремно ж турне носить її ім’я, а з іншого боку неочікувано, адже найчастіше концерти відкривають дрйвовими композиціями, аби розігріти публіку. Як би там не було, але проникливе чеховське «люди ми тільки тоді, як дуже сильно любимо» у виконанні Андрія Хливнюка від початку налаштувало глядачів на відверту, довірливу атмосферу.

Уже на другій пісні, а це була «Поліна», музиканти додали запалу і найсміливіші дівчата повставали з місць та почали танцювати. Зал розділився на два фронти – одним заважали сидячі місця, тому що не танцювати було дійсно складно, а інші цілком обґрунтовано обурювалися тим, що заплативши за квиток мають дивитися на чиїсь спини. Компроміс був знайдений і всі, кому «не сиділося» танцювали і підспівували улюбленим артистам у проходах.

Фронтмен та соліст гурту Андрій Хливнюк більшу частину програми виконав сидячи на високому стільці. Публіці він зізнався, що, як виявилось, це дуже зручно.

«Лажі» на кременчуцькому концерті не відчувалося. Андрій протягом усього виступу спілкувався з аудиторією, а глядачі, в свою чергу, тепло вітали аплодисментами будь-які його слова. В цілому, дуже «по-рідному» приймав зал гостей, так, наче давніх знайомих.

Зал співав разом з Андрієм і давно перевірені часом хіти («Бетакаротин», «Наодинці», «Поліна», «Квіти в волоссі», «Вахтёрам», «Летний дождь», «Hip-Hop», «Хоттабыч»), і новіші, але не менш хітовіші («Пепел», «На Ви», «Дитина», «Дурень», «Мала», «Выход», «Рок-н-Рол»). Щоправда, підспівувати «Бумбоксу» - справа не з легких. Андрій славиться тим, що практично ніколи наживо не виконує пісні у звичних, альбомних версіях. На сцені співак імпровізує змінює вокальні лінії, а нерідко і слова пісні.

Наприклад у пісні «Дурень», з альбому «Термінал Б», співак заспівав у приспіві «Хто тепер крає мене і краде? Верховна наша Зрада», замість «Перша наша зрада», що символічно. Або у «Квітах в волоссі» у програші пролунали слова з пісні Миколи Мозгового «Минає день, минає ніч»: «Біда не в тім, що свище вітер лютий, що січень на вікні малює мертві квіти, біда не в тім, що ти мене не любиш, біда, що я тебе не можу розлюбити». Але кременчужан такі труднощі не зупинили.

Останньою у програмі стала нова пісня «Сталеві квіти» з майбутнього релізу «Голий Король», що вже на стадії мастерингу. Виконавши її, музиканти подякували Кременчуку, попрощались із залом та пішли за куліси. Але глядачі не збирались відпускати улюбленців так просто – люди повставали з місць та зібрались під сценою, аплодуючи та вимагаючи появи «на біс».

Очікування публіки були не марними – спочатку на сцену повернувся Андрій Хливнюк та піаніст Павло Литвиненко. Разом вони проникливо виконали пісню «Кохана». А після на сцену повернулись інші музиканти (гітарист Андрій «Муха» Самойло, ді-джей Валентин «Валік» Матіюк, барабанщик Олександр «Люсік» Лялюкін та басист Денис Левченко), щоб разом з залом ще раз виконати пісню «Люди». Фанатам гурту «Люсік» подарував сет-лист та барабанні палички, якими відіграв програму.

Буквально за 15 хвилин після виступу Андрій Хливнюк та Олександр Лялюкін вийшли на автограф-сесію, під час якої жартували з прихильниками, розписувались на афішах, телефонах, білетах, дисках та частинах тіла і фотографувались з усіма охочими.

Якщо вірити соцмережам, після того уся команда гурту відправилась до кафе «Milk», де відпочивали до самого його закриття.

«Телеграфу» вдалось поспілкуватись з лідером гурту Андрієм Хливнюком перед концертом, під час прес-конференції. Ось така розмова вийшла:

«По делам, не по словам

Суть видна…»

- Ми долучилися вже до другої акції, разом з Білоруським вільним театром, яка, зокрема, має на меті звільнити наших бранців, що відбувають у російських в’язницях, як ми вважаємо, неправдиві покарання. У тому числі і Сенцова, - розповів Андрій. – «Палаючі двері» - це вистава з сюжетом, в якому три людини з різних країн потрапили до буцегарні. Композитором виступив барабанщик гурту Олександр Люлякін. У всіх містах де пройде вистава і лунатиме наша музика пройде також безпрецедентна акція «Free Sentsov». Ось до такої штуки долучилася колись попсова банда, але це потрібно робити і розголос має бути максимальним.

«Можливо я, можливо я на Ямайку б тебе забрав

Лаве не вистачало нам на таксі…»

- Якось впливає на Вас осінь?

- Я люблю літо, навіть якщо його треба купувати. Іноді у мене така можливість буває і я купую собі трошки літа. Чому? Ну, я народився взимку і люблю літо. Хоча і зима теж класна, чого нє? Осінь – ні, із Олександром Сергійовичем я не погоджуюсь.

- А де Ви любите відпочивати?

- А я вам не скажу. (Сміється, - ред.) Тому, що знаєте, потім виходить, що у пресі тільки про те, у кого яка машина, скільки грошей і хто куди у відпустку літає. Ну, а якщо про подорожі… Я не був ще в Австралії ніколи і в Африці. В Африку мене не дуже тягне, а от в Австралію – можливо. Дуже мене тішить і цікавить північ Європи – тільки у Фінляндії я був, а хочу ще у Норвегію та Швецію.

- У Вас День Народження, до речі, 31 грудня. Скільки подарунків отримуєте?

- Знаєте, я завжди жартую, що мої друзі щороку скидаються мені на поздоровлення від Президента і салют у столиці. (Сміється, - ред.)

- У чому, крім музики, Ви знаходите відпочинок?

- Душевний спокій – це, мабуть для тих, хто вже зібрався вмирати, хто все зрозумів і заспокоївся. А де я відпочиваю душею…Ну, лісом можна прогулятися, наприклад.

«Магнітна плівка мк, я вмикаю skа

Догори руки, під його звуки…»

- Чи є якісь іноземні співаки чи виконавці, на яких ви рівняєтесь?

- Це не так співаки… Знаєте, якщо говорити про майстерність, то є великі, велетенські майстри, які за час своєї кар’єри змінювали відношення своє до вокальної постанови. Скажімо, такі як Стіві Вандер або Ел Джерро, але це не камерна музика і не прагнення до якоїсь вершини вокального мистецтва. І я, і хлопці захоплюємось різними стилями, де вокаліст не є, і не повинен бути крутим. Почавши щось писати сам, років 15 тому, почав і розуміти, що майстерність виконавця це глибоко, але не так цікаво. Людей люблять за їх тембр неповторний, але думка – набагато більш цікава. Її можна навіть проговорити, а не проспівати під музику, і якщо це буде досить відверто, щоб знайти відгук в людях, то її почують і полюблять.

- А з українських виконавців кого Ви слухаєте? Кого б порадили?

- «Гуцул Каліпсо», «Sinoptik» послухайте, якщо ви таке любите. Мабуть «Димну Суміш» із старенького – я сподіваюсь, вони зберуться знову для платівки і туру. Все залежить від музичного смаку. Якщо «панкушники», то Піпа нікуди не дівався, він є і на нього можна подивитись і послухати – це легенда. Брати Гадюкіни гастролюють, уявляєте? Це дуже круто. Послухайте їх нове.

- Чи співпрацюєте Ви з молодими і маловідомими виконавцями?

- З молодими так тяжко співпрацювати, бо вони так швидко перестають бути молодими – як тільки ти їм телефонуєш, вони одразу стають «матёрыми». Дуже. (Сміється, - ред.)

«Знает, как дотла гореть,

Только пепел, пепел…»

- Як з’явилась композиція «Пепел», що стала саундтреком до однойменного серіалу?

- Пісня ця в мене була запланована і я її довго виношував. Надихнув мене на її створення вірш Бродського «Попіл». Там є чудові рядки: «не всё метла, широко забирая по двору, подберёт» і вони написані були в тяжкі роки, ці рядки. І, на мою думку, вони стосувались репресивного характеру суспільства і стану суспільства в пост воєнній імперії радянській. Цей серіал – це був довоєнний наш проект, один з останніх, якщо не останній, дуже цікавий. І я хотів написати щось таке російське – і написав романс. Він став суперхітом у Росії, а акомпанував йому в запису Московський симфонічний оркестр. Ну, це було ще до того, як я став фашистом. (Сміється, - ред., з 2014 року гурт не гастролює в Росії)

«Збиваю я руки в кров, тримаю мов спрут, затримую подих -

Мабуть нездара, мовчить моя гітара…»

- А на гітарі Ви продовжуєте грати?

- Мені вистачило мозолів на одній цій пісні, правда. Ще я вмію «Мурку» і все. Я не займаюсь, на жаль, на інструменті, хоча дуже жалкую про це. Але колись, мабуть, буде на це час. Лінощі вбивають музикантів. Знаєте, в чому проблема, якісь навички треба отримати в ранньому віці, а якщо ти хочеш імпровізувати, а тебе не слухаються пальці, то це не цікаво.

- Лінощі для Вас характерні?

- Так, мені характерні похвальство, лінь і все інше, що характерно для популярних виконавців третього ешелону.

«Концерти і переїзд на десерти

Гастролі, вони такі кольорові…»

- В одному зі своїх інтерв’ю ви казали що музика і концерти для Вас не робота, на відміну від гастролей і інтерв’ю. Ви любите цю роботу?

- Нє-а. Гастролі - мається на увазі наші дороги, а самі виступи – це завжди кайф. Ви знаєте, інтерв’ю – це завжди ніяково. Пройшли роки, вже 12 років, але це все одно якось… Музиканти повинні грати музику, а не говорити про неї.

- А як пісні в «Бумбоксі» народжуються: спочатку з’являється текст, а потім музика чи навпаки?

- В муках. (Сміється, - ред.) Та, по різному. Не можна сказати, що є рецепт народження пісні. Іноді, з одного акорду може народитися пісня, іноді, з трьох пісень одна буде зроблена, а буває, що готовий текст довго чекає, поки знайдеться музика.

«Я пам’ятаю, як приїхали-приплили

Вірші плели, очима кліп-кліп-кліпали…»

- Гурту уже 12 років. Чи пам’ятаєте як все починалося? Чи складним був шлях до слави?

- Та звичайний шлях Д’Артаньянів, що прибувають до Парижу кожен день. Це історія, така сама, як і завжди. Здається, це називається урбанізацією. Я і зараз не вважаю себе, аж надто популярним, якщо чесно. Популярність ніколи не була нашою метою. Популярність – примхлива пані, що швидко приходить і швидко йде.

- А «зірковою хворобою» хворіли колись?

- Я зараз нею хворію – до біса, я даю прес-конференцію. (Сміється, - ред.) Яка нормальна людина, у здоровому глузді, збере журналістів і буде півгодини їм про себе якусь маячню розказувати?

«Люди ми тільки тоді, як дуже сильно любимо…»

- Охарактеризуйте максі-сингл «Люди». Про кого він?

- Ну, мені здавалося, що я там в назві натякаю, про кого він… (Сміється, - ред.)

- Це ще Чехов сказав, що тільки тоді ми люди, коли в стадії кохання. Перефразовано, але це його думка. Просто я з цього зробив пісню і змінив трохи слова, але зміст в них той же. Я не оригінальний в цьому, я знаю і живу з цим, але це надихає. Зокрема, надихнуло мене.

- «Люди» - це просто декілька нот і акордів, які вже півроку тримаються на перших місцях у збірних чартах всеукраїнських. Це одна з україномовних пісень гурту, яка чомусь знову стала популярною.

- Максі-сингл «Люди» - це вже другий сингл в історії «Бумбокса» (першим був «Тримай».) І скоро виходить наступний сингл «Голий Король». Чому обрано саме такий формат, чому два сингли, а не один лонг-плей?

- Ви знаєте, якось так сталось. Може часу було замало для того, щоб накопичити матеріал, деякі пісні народжувались уже під час студійних сесій, формат зараз цей зручніший, тур розбито на дві частини і ми плануємо під кожну з них зробити реліз – безліч причин. Ну, і це – досвід, завжди ми видавали платівки повноформатні, 45-50-хвилинні за тривалістю, а зараз виходить сингл на 30 хвилин. До того ж, вони якось концептуально разом поєднались. От ти розумієш, що ці п’ять можна поставити в одну платівку, а от ще п’ять – ні, бо вони разом будуть якось «не дуже».

- Перед «Людьми» у вас з’явився ще один музикант, клавішник Павло Литвиненко, що нового та цікавого він приніс у вашу музику?

- Пустили до курей лисицю. Коли в рок-хіп-хоп-фолк-команду приходить джазовий піаніст, композитор, аранжувальник, то вона починає лунати по-іншому і мені подобається те, як це тепер звучить. Плюс, у нас накопичилась достатня кількість пісень з клавішами для того, щоб шукати вже піаніста. І ось його знайдено. Наступний максі-сингл практично повністю є авторський. Павло виступив саунд-продюсером і автором, аранжувальником ледь не більшості пісень в ньому. Він – ще одна амбітна і талановита, навіть талановитіша ніж дехто з нас, зокрема я, людина.

- «Люди» складають враження «найдорослішого» релізу групи, а як, на Вашу думку, Ви ним задоволені?

- Підсумком останніх років стала ця платівка і, в принципі, я задоволений усім, крім технічних штук. Я задоволений майже повністю спродюсованим альбомом О.Torvald «Ти є», який став суперхітом і приніс популярність команді. Я задоволений співпрацею з Джамалою, зовсім не комерційною і тішусь тим, що це був тільки маленький крок до її світової слави. І я задоволений співпрацею з тими музикантами, з якими я мріяв попрацювати. Хоча я й не долетів у той день, але хлопці мої тепер ходять і пишаються тим, що Девід Гілмор з Pink Floyd вміє грати «Зливу». Багато дуже відбувається штук, які тішать, і, зокрема, альбоми і тури.

- Врешті решт, під час кризи, війни є можливість записувати музику, виконувати її і більш нічого не робити – вау! (Сміється, - ред.)

«Знай - я не повзрослею назло

Бобина запишет мой детский крик…»

- Якщо ви були би не самим собою, то ким би Ви хотіли стати?

- Я не знаю, мені дві відповіді одразу приходять в голову: перша – шось, типу, пупсиком, котиком, краплинкою з небес. Але мені вже 36, і мабуть, дорослому чоловіку вже не можна так казати. (Сміється, - ред.) Тоді, мені хотілося би просто бути, просто існувати і розуміти щастя життя.

P.S. На офіційній сторінці гурту у Вконтакті музиканти оприлюднили фото з саунд-чеку, на якому вони валяються на сцені ГДК на привезених килимах.