Конфлікт недовіри у ліцеї №11: чому школа не хоче бачити у батьках рівних партнерів

Вхід у ліцей для батьків – за паспортом, та й то пропускають не всіх, у цьому журналіст «Телеграфа» переконався 23 листопада відвідавши ліцей. Напередодні, 21 листопада, разом з однією із мам учнів ми відвідали начальника департаменту освіти Геннадія Москалика. Мама просила про рівні умови для батьків: повісити на дверях ліцею оголошення, яке дозволяє ВСІМ батькам (а не за окремим списком) проходити до навчального закладу. Оголошення висить, але фактично нічого не змінилося.

Похід у ліцей завершився для нашого журналіста Тетяни Донченко неприємним інцидентом. Охоронець штовхнув під час фотографування оголошень на дверях, не пропускав у ліцей. Свідком цього (за іронією долі) став «бунтівний» батько учня Сергій Кулик. Сам же охоронець викликав поліцію. «Ви п’яний!» – кричала директор Сергію Кулику. Ознак алкогольного сп’яніння у чоловіка поліцейські не побачили, про що й сказали присутнім.

А доброї розмови з директором про партнерські стосунки школи з батьками, на жаль, цього дня не вийшло. Результатом відвідин ліцею стала заява про перешкоджання охоронця журналістській діяльності.

Уже понад місяць група батьків першокласників, які навчаються у ліцеї № 11, пише листи до всіх інстанцій, починаючи від директора ліцею Наталії Бикової і закінчуючи Міністерством освіти. Вони хочуть лише одного: мати безперешкодний доступ до приміщення навчального закладу, як це було в усі попередні роки.

Ситуація різко змінилася наприкінці вересня: на дверях з’явився наказ Міносвіти «з бородою» (датований 2015 роком) про забезпечення заходів безпеки в навчальному закладі. Із цих «благородних намірів» батькам заборонили заходити навіть у вестибюль ліцею. А директор закладу, Наталія Бикова, виступаючи по місцевому телебаченню, порадила батькам запасатися парасолями та теплими речами, очікуючи дітей на вулиці.

Із чого все почалося?

Про конфліктну ситуацію в ліцеї «ТелеграфЪ» писав раніше. Почалося все з того, що 16 вересня зі школи пішли двоє першокласників. Втікачів знайшла поліція та повернула батькам. Адміністрація ліцею на цей інцидент відреагувала своєрідно: на дверях з’явився вищезгаданий наказ МОН та була запроваджена пропускна система. 27 вересня Сергій Кулик, батько втікача, намагався пройти в ліцей, та його не пустив охоронець. Із цього й розпочався конфлікт з директором та адміністрацією ліцею.

Сторони конфлікту розповідають про взаємні образи та написали одна на одну заяви до поліції – правоохоронців викликали до закладу вже кілька разів. Директор ліцею Наталія Бикова недвозначно натякає батькові, що йому було б ліпше забрати дітей до іншої школи:

– Я вважаю, що конфлікту не було б, якби він тихенько прийшов, забрав документи і перевів дітей в іншу школу, раз тут все так погано, включаючи директора. Я, звичайно ж, нічого такого рекомендувати йому не буду, і дітей ми його не виженемо, але раз йому все так не подобається, то чому він не хоче їх перевести? (telegraf.in.ua, публікація від 1.10.16 р.)

Отже, іншого шляху вирішення конфлікту, який торкнувся і решти батьків (бо двері школи зачинили перед усіма), директор, на жаль, не побачила… А тим часом наслідки конфлікту відчули на собі всі батьки.

До чого призвів конфлікт?

...Ми розмовляємо із групою батьків учнів у редакції «Телеграфа». Недаремно «бунтують» батьки «первачків», адже в їхніх дітей лише формується ставлення до школи. І від цього першого року в ній залежатиме: чи викликатиме школа стрес та відразу? Чи, навпаки, діти залюбки туди йтимуть, відчуваючи довіру? Втім наразі самі батьки, дорослі люди, зі сформованим світоглядом, почуваються ніяково, по-сирітськи стоячи перед порогом школи, яка нав’язує їм свої «правила», які називаються «Положення про організацію пропускного режиму і правила поведінки відвідувачів будівель Кременчуцького ліцею № 11 Полтавської області».

На батьківських зборах і на раді ліцею батькам запропонували поставити підпис під цим Положенням. І вони поставили, тим самим погодившись чекати дітей на вулиці. Директор ліцею пояснила нововведення тим, що в одного з батьків нібито випав пакет з марихуаною, до того ж пропадають мобільні телефони (кількість у розповідях міняється: то 3, то 15).

Марина Шиш, мама першокласника, під Положенням не розписувалася, і чекати на вулиці дітей вважає приниженням для батьків.

– У мене таке враження, ніби я прийшла в гості, постукала у двері, а мені дали чашку чаю й тортик і сказали  –  їж у під’їзді! Мені завжди хочеться відвернутися від усього цього, побачивши зачинені двері школи. Чому я маю мерзнути на вулиці?.. Колись почула, як одна дівчинка сказала: а хіба батьки крадії? Адже директор пояснює, що до школи не пускають, тому що крадуть телефони.

Після скарг батьків адміністрація ліцею нібито пішла їм на поступки: скаржників виокремили, внесли до списку і «зі скрипом» стали пропускати до вестибюлю ліцею. Водночас, за словами батьків, учителі розповіли, чому «привілеї» поширюються не на всіх: мовляв, є дітки, які не зовсім готові до школи, не вміють самостійно одягнути штани, зашнурувати взуття… Тобто фактично дітей поділили на «хороших» та «поганих», зауважують мами першокласників Марина та Діана. Не кожен з батьків, навіть не погоджуючись із режимом школи, у таких умовах заявить відкрито свою позицію.

– Ставлення до наших дітей таке: батьки їх погано виховали, погано навчили… Ну, що робити? Дозволимо їм одягатися отут, праворуч від входу, – розповідає Марина.

– А є діти, які можуть самі роздягатися, перевзуватися, йти до класу. Батькам таких дітей ми дуже вдячні! У нас є одна мама, яка встала на зборах і запитала: а що, мені треба довідку якусь надати, що моя дитина якась ненормальна, аби я могла зайти до школи? – продовжує розповідь про стосунки батьків із ліцеєм Діана Черненкова.

До речі, «протестні» батьки зовсім не проти того, щоб у школу обмежили вхід сторонніх осіб, але себе вони вважають повноправними учасниками навчально-виховного процесу, як це й передбачає Закон «Про освіту».

Вони навіть поцікавилися: а чи є реальні підстави для суворих заборон? Зробили запити в поліцію, отримали офіційні відповіді, що ні скарг на вкрадені мобільні телефони в ліцеї № 11 не зареєстровано; ні повідомлення про пакет марихуани (копії відповідей є в редакції). Чому ж директор не повідомила про злочин – якщо він, звісно, був? У батьків своя версія: директор маніпулює такими «повідомленнями», щоб виправдати недопущення батьків у будівлю школи.

Нижче - відповіді з поліції на запити, клікніть для збільшення.

«Дві людини «колотять» весь ліцей!»

Чи зробить адміністрація ліцею «роботу над помилками»? І чи дослухається до правозахисників? Відповіді на ці питання ми хотіли почути від директора ліцею № 11 Наталії Бикової. По телефону директор сказала, що вона на лікарняному, але прокоментувати ситуацію не відмовилася. У розмові вона взяла ініціативу:

– Давайте я розповім: дві людини вирішують долю всього ліцею! Інші батьки прийняли це все і на раді ліцею, і на педраді, і на класних зборах, а дві людини «колотять» весь ліцей, тому що один із них хоче балотуватися в депутати! Вона просто використовує ліцей у своїх корисливих цілях!.. Наказ Міністерства був виданий ще в 2014 році. Ми не розробляли положення, тому що не було необхідності його використовувати. Але коли в цьому році в ліцеї зникло 15 телефонів за один місяць, і поліцейські машини були на території ліцею мало не щодня, і останньою краплею стало те, що дорослі люди занесли на територію ліцею марихуану… було прийнято рішення застосувати наказ у повній мірі. Положення було доопрацьоване за типовим положенням. Воно діє в усіх школах України… З таким станом у країні, якщо в мене 1000 чоловік захоплять у заручники? …що мені потім скажуть батьки? Ви знаєте, у кожного другого нині на руках зброя. Вже за цей час було 2–3 чоловіка, які відсиділи та звільнилися. Мами знайомляться з такими та приходять мене лякають цими чоловіками! (Ну, не лише мене, колектив). Потім: у батьків не оформлені медичні книжки… Ще одне – збільшилася кількість учнів: 960 дітей. Вестибюль не вміщує таку кількість у години пік… Зараз доступ обмежений. Вони можуть заходити до вестибюлю, коли погані погодні умови.

– Якраз батьки скаржилися саме на те, що їх не пускають навіть до вестибюлю, це головна їхня претензія наразі. Вони хочуть безперешкодно заходити до вестибюлю.

– Безперешкодно не можуть. Вони хочуть заходити з колясками дитячими, з собаками, з котами – прийдіть подивіться!

– Ну, добре, собаки-коти – розумію. А чим коляски завадили? Це ж теж діти. Що ж це за школа така, яка не любить дітей?

– Причому тут не любить? Не повинно бути в школі колясок!.. Три коляски стоїть – і першокласник до класу не пройде. І, скажіть, будь ласка, навіщо заходити у вестибюль?

– Елементарно, щоб не мерзнути.

– Вони приходять: 4 рази на рік батьківські збори, 4 рази на рік на раду ліцею. Можуть за записом у будь-які дні пройти до вчителя. Дані лежать в охоронця – показала паспорт – і тебе пустили. Але на перерві, не на уроці, щоб не порушувати навчальний процес. Вони обманюють, повної заборони немає… І потім, я хочу сказати, крім цих сімох, всім подобається!..

– Але мова йде не про сімох батьків, а про неправомірність введення такого Положення. Вам це обґрунтували юридично.

– Не обґрунтували, це може вирішити тільки суд. Нехай звертаються до суду, і я в суді буду доводити свою точку зору. Я не дозволю позбавити дітей безпеки через двох людей, які колотять весь ліцей!

– Наталю Олександрівно, але ж може бути діалог, консенсус?

– Звісно, я намагалася, але якщо один із них називає мене «дурою», який може бути діалог?.. Їх навіть діти просять зупинитися, а вони тероризують дітей своїх…

– Ви відповідаєте за свої слова?

– Дівчинка просить: «Тато, зупинись, не треба цього робити», – продовжує тим часом директор.  – Він просто знущається!.. Їх уже в жодну школу не візьмуть… Вони вже будуть мої до кінця 11 класу. Я взагалі людина порядна. Але об директора ноги витерли!..

Розмова наводиться зі скороченнями. Наприкінці директор додала, кажучи про батьків:

– … Вони не можуть зрозуміти, що вони не в дитячому садку, це в дитячому садку вони ходили безперешкодно!

Підсумок. Цієї логіки ми теж не зрозуміли: чому в дитсадку батькам заходити – можна (і треба), а в школі – ні? А від самої розмови залишився неприємний осад – як від усіх безапеляційних суджень. Невже все погане йде від «батьків-терористів»? І однією своєю присутністю вони заважають педагогам «сіяти розумне, добре, вічне»? І чому, власне, ці добрі посіви мають зростати за зачиненими дверима? Адже від справжніх терористів не врятує шкільний охоронець: потрібні інші заходи безпеки, які, на жаль, недоступні українським школам…

Проте директор повідомила дві важливі речі, які засвідчують, що зусилля батьків не пропали даремно:

Із Положенням про пропускний режим нині працює юрист департаменту освіти Кременчука. Згодом цю інформацію підтвердив керівник департаменту Геннадій Москалик.

Директор ліцею № 11 має на меті зробити окремий вхід для початкової школи (і це теж рекомендовано департаментом – для зручності батьків).
Батьки є учасниками навчально-виховного процесу, визнала директор ліцею, «але вони повинні виконувати завдання з учнями вдома, приходити на запрошення педагогічного колективу».

«Типового положення» не існує

– Доступ батьків до школи має бути, це однозначно. В наказі Міністерства написано: забезпечити жорсткий пропускний режим. Але якщо це батько, мати – будь ласка, проходьте,  –  такою є позиція начальника департаменту освіти Геннадія Москалика. Він обіцяє, що пункти Положення про пропускний режим ліцею № 11, які не відповідають чинному законодавству, будуть скасовані.

До речі, «типового положення» про пропускний режим у школах, як ми з’ясували в тому ж департаменті – не існує. Тож виходить, що школи вправляються у «вільній творчості».

На жаль, не лише у Кременчуці. Загугливши «положення про пропускний режим у школах» ми, дійсно, наштовхнулися на низку подібних документів. Є й такі, що порушують права батьків і так само «зобов’язують» їх чекати дітей на порозі школи.

А отже, освітня система дає збій, ім’я якого – недовіра. І ця недовіра може «вигулькнути» в усій красі тотальних та невиправданих заборон і в інших школах міста.

Саме тому громадський активіст Алла Заможська, довідавшись про ситуацію в ліцеї № 11, написала лист до департаменту з вимогою забезпечити батькам безперешкодний доступ до шкіл, де навчаються діти. «Вимагаю залучити батьків до навчально-освітнього процесу, створивши повноцінні партнерські відносини між батьками та школою»,  – сказано в листі.

Що кажуть правозахисники

На думку правозахисника Сергія Бурова, члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ), батьки учнів мають діяти більш рішуче на захист своїх прав і прав своїх дітей, і навіть оскаржувати в суді Положення про пропускний режим, складене з порушенням чинного законодавства. Про це Сергій Буров заявив у спілкуванні з «Телеграфом».

«…Відповідно до ст.ст. 50, 60 ЗУ «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII та ст.ст. 19, 29 ЗУ «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-XIV законодавець визначив, що батьки (або особи, які їх замінюють, батьки – вихователі дитячих будинків сімейного типу), так само як учні, керівники та педагоги учбових закладів, а також представники підприємств тощо, які беруть участь у навчально-виховній роботі – є учасниками навчально-виховного процесу. Батьки мають право захищати законні інтереси своїх дітей.

Логічно, що таке право має бути вільним для його реалізації. Отже, заборона батькам заходити до школи практично порушує це право. Необхідно взяти до уваги, що діти, в силу свого віку, є психологічно вразливими.

Отже, в силу діючих в Україні законів батьки не є сторонніми особами і не потребують отримання в адміністрації навчального закладу дозволів на вхід у приміщення, де навчаються їхні діти. Примушення батьків отримувати такі дозволи та недопуск їх до будівлі навчальних закладів, де навчаються їхні діти, є порушенням діючого законодавства (ЗУ «Про освіту» та ЗУ «Про загальну середню освіту»). Винятком щодо недопуску батьків до навчальних закладів можуть бути лише законні підстави, передбачені чинним законодавством (рішення суду; порушення громадської безпеки тощо)».

Також юристи УГСПЛ вказують, що наказ МОН, на який посилається керівництво ліцею, не зареєстрований у Міністерстві юстиції, а отже, не має юридичної сили.

ПОВНИЙ ТЕКСТ можна скачати нижче

ugspl.doc [45,5 Kb] (cкачиваний: 45)

А як у них?

У фінській школі стосунки будуються на довірі

Цьогоріч багато публікацій у ЗМІ було присвячено освіті у Фінляндії. Фінська система освіти і оцінки знань входить в десятку кращих у світі. Згідно з міжнародними дослідженнями, які раз на три роки проводить авторитетна організація PISA, фінські школярі показали найвищий у світі рівень знань. Вони посіли 2-е місце з природничих наук і 5-е – з математики.

При цьому навчання тут комфортне для дітей: у школу йдуть із 7 років. Домашніх завдань задають мало, учні витрачають на них мінімум часу. Вважається, що діти повинні відпочивати. І батьки не мусять займатися з дітьми уроками, педагоги рекомендують замість цього сімейний похід в музей, ліс або басейн. Навчання націлене на те, щоб сформувати в учнів навички самостійної роботи і бажання вчитися.

Освіта базується на довірі: як до учителів, так і до учнів. Ніякої шкільної форми – ходи, у чому зручно. Напевне, фіни дуже здивувалися б, якби прочитали Положення ліцею № 11, яке навіть регламентує, в якому одязі мають приходити до школи батьки.

Ще один ключовий принцип: рівність. У фінів немає елітних шкіл, усі вони дають однаковий рівень освіти, хоча методики вибирає сам учитель. Хто за професією (або соціальним статусом) батьки дитини, учитель дізнається в останню чергу, в разі необхідності. У шкільних анкетах заборонені питання, що стосуються місця роботи батьків.

Учнів не ділять за здібностями, заборонено порівнювати між собою їхній рівень знань, учні не знають оцінок один одного. При цьому завдання – індивідуальні, з різним рівнем складності. Поділ на «тих-хто-вміє-зав’язувати-шнурки» і тих, хто цього не вміє, у фінській школі був би просто неможливим, як і створення нерівних умов для батьків (якийсь «окремий список»).

І при цьому освіта у фінів безкоштовна.

«Від батьків ніякої підготовки до школи не потрібно. Буквально все, «від ранців до сланців» (портфель, наповнений «канцелярією», шльопанці для басейну, навіть рушник), дитині видали в школі. Від батьків взагалі нічого не потрібно: «все добре, ваша дитина чудова», кажуть всім. Єдине, про що дбають – чи достатньо часу проводять разом дитина і батьки», – ділиться враженнями іноземка, що потрапила до Фінляндії.

(За матеріалами terve.su «Загадки финской школы: меньше учишься – больше знаешь?»)