Директор КЗТВ – про роботу, зарплату, екологію та інтриги довкола заводу

Про запахи в місті та боротьбу з ними

- Вячеславе Вікторовичу, розпочнемо з питання, яке найбільше турбує кременчужан – екологія. Активісти підозрюють, що це КЗТВ псує повітря. Що зроблено для того, аби викидів цьогоріч було менше?
- Завжди будуть підозри, що хімічне підприємство є забруднювачем повітря. Але потенційно воно є меншим забруднювачем, ніж якийсь кустарний асфальтний завод або підприємство з утилізації шин, пластмас, які відкриваються без дозволів. Щоб почав працювати хімічний завод, потрібна документація, і ми постійно ведемо роботу щодо зменшення негативного впливу на навколишнє середовище, тому що, у першу чергу, підприємство впливатиме тут, на наших працівників. Для нас здоров’я працівників - найдорожче, ми контролюємо, щоб вони працювати в нормальних, комфортних умовах. Екологія завжди була пріоритетом нашої роботи. На кожен рік розробляємо природоохоронні заходи та виконуємо їх. Буквально першого вересня ми запустили технологічний потік: повністю замінили фільтрувальні рукави, відремонтували фільтри, посилили аспірацію фільтрів.

- Наскільки відомо, підприємство має запустити установку з каталітичного допалювання. Чи зможете ви після цього з упевненістю сказати, що запахи в місті – не від вашого підприємства?
- Установку з каталітичного допалювання нам нав’язували: наші керівники міста дивилися, як ці питання вирішуються у Запоріжжі (на ПАТ «Запоріжкокс»). Ми працювали з розробниками цієї установки, вивчали її, дивилися, як вона може працювати. Але обсяги наші та «Запоріжкоксу» в уловлюванні летючих речовин неспівставні. Тобто вона не буде ефективно працювати. Тому ми разом із «Гіпрококсом» (є такий науково-дослідний інститут) розробили спільну установку з утилізації летючих ароматичних речовин. У вересні ми її запускаємо. Вважаємо, що це зніме левову частку звинувачень щодо нас як до забруднювачів повітря. Усі розрахунки показують, що установка буде ефективною. Але ж це не означає, що у Кременчуці щось десь не буде пахнути… Місто запросило Інститут громадського здоров’я імені Марзєєва. Вони сказали – пахне коксохімія: висловили припущення, що сприймається громадськістю як твердження. Ми запросили їх на підприємство, запропонували провести дослідження. Бо комусь «на нюх» здається, що це коксохімія, але піроліз шин дає такі самі запахи. Ми уклали договір, із лютого по червень інститут проводив у нас дослідження. Приїздили без попередження – проводили заміри, аналітику, ми їх всюди допускали. Вони надали нам рекомендації. Наприклад, визначили, що є запахи над горловиною резервуару, визначили максимальні концентрації (забруднюючих речовин – ред.) у місцях скупчення сировини, вивантаження. Потім вирішили подивитися, наскільки ароматика розповсюджується по робочій зоні. В акті написано, що концентрації значно нижчі за гранично допустимі.

- Зараз ви повністю виконали рекомендації інституту Марзєєва?
- Практично завершили. Організували збір випаровувань над резервуарами і над цистернами під час вивантаження сировини. Зараз завершуємо установку з їх утилізації.

«Якщо працівник не хоче напружуватися – отримує свої 10 тисяч…»

- Запитання стосовно зарплати. За даними за шість місяців, на вашому підприємстві вона ледь не найвища в місті. Скільки реально отримує працівник основного виробництва?
- Протягом 2017 року в нас середня зарплата зростала від 14 до 15,5 тисяч, зараз вона вже близько 16, але це, як кажуть, «середня температура по лікарні». Ми встановили у себе на підприємстві мінімальну зарплату 4200 (для підсобних робочих, технічних працівників) і від цього рахуємо тарифи і ставки кваліфікованих працівників. У цеху основного виробництва зарплати сягають 20 тисяч. Тарники, які працюють на відвантаженні сировини, отримують і до 25 тисяч, але вони працюють, не рахуючись із часом – коли приходять машини за продукцією. У них ненормований робочий день. Так, у 1998 ми відвантажували по чотири машини, а зараз 20 машин на день. Навантаження дуже високе. З першого липня – новий штатний розклад, відбулося підвищення зарплати. Чергове підвищення буде з 1 січня 2019 року. У кожного працівника є можливість заробляти більше: є система преміювання, мотивації, персональні надбавки за профмайстерність, за високі досягнення у праці, за розширену зону обслуговування. Якщо працівник не хоче напружуватися – отримує свої 10 тисяч: прийшов, відсидів і пішов. У 50 років працівник починає отримувати пенсію за шкідливою сіткою – це десь 7 тисяч, плюс 10 тисяч зарплати, якщо не напружуватися.

- Ви хочете сказати, що менше 10 тисяч працівники практично не отримують?
- У цеху - практично ні. Якщо прийшов молодий апаратник, і він отримує 7-8 тисяч, то це не той показник, на який треба орієнтуватись. У нього є можливість рости, підвищувати профмайстерність та отримувати більше.

- Багато підприємств нашого міста зіткнулося з проблемою браку робочої сили. У вас така проблема існує?
- Звичайно. Відтік кадрів є, інколи не зовсім зрозумілий. Якщо енергетик цеху, монтажник, які отримують понад 20 тисяч гривень тут, їдуть на тисячу євро працювати за кордон, то вони, напевне, не враховують, що тут вони живуть удома в нормальних умовах, а там треба буде винаймати житло. А на це варто зважати (я сам колись на заробітки їздив).

- Чи розмовляєте ви з тими, хто їде на заробітки? Що вони кажуть?
- Кажуть, що бачать там перспективи рости і заробляти більше, бо все-таки Європа. Може, у чомусь вони праві… Професіонал може більше заробляти. Але через 5-6 років, коли з нього «вижмуть» усе, чи буде він потрібен там? А тут про нього турбуватиметься підприємство – так, як ми зараз турбуємося про ветеранів.

- Чи є такі, що повертаються?
- Є, у нас раніше був принцип – якщо пішов, двічі в одну річку не заходять. Але зараз, коли почався відтік кадрів, ми кожен випадок розглядаємо окремо. Бо, на жаль, для нашого підприємства не готують хіміків-виробничників – немає жодного навчального закладу, який би готував спеціалістів саме з виробництва технічного вуглецю.

«Стримуючим фактором є нестача сировини»

- Чи задоволені ви підсумками роботи підприємства за перше півріччя? Чи вдалося все, що ви планували, і що далі?
- Ми планувати за рік відвантажити до 90 тисяч тонн техвуглецю. Зараз уже виробили 54 тисячі тонн за перше півріччя – тобто перейшли цей екватор. Є всі шанси, що вийдемо на заплановане. Але стримуючим фактором є нестача сировини. Основним постачальником був Донбас. Лише авдіївський завод постачав 60% сировини, зараз, на жаль, постачає відсотків 20. Звичайно, переорієнтувалися на інші коксохімічні підприємства. Змушені купувати і за кордоном – у Казахстані. Але ми плануємо збільшувати наші потужності та розвивати виробництво. Хотілося б виробляти більше, але для цього потрібно модернізувати обладнання, вводити нові технологічні потоки. У планах це є.

- Обігових коштів вистачає?
- Вистачає. Не скажу, що ми жируємо, як кіт у маслі, але на поточну роботу кредити не беремо. Проте ми зацікавлені у залученні кредитних ресурсів на вирішення більш глобальних проблем – будівництво нових технологічних потоків, заміну енергетичного обладнання.

На входження до ринку ЄС пішло чотири роки

- Відомо, що ви співпрацюєте з країнами ЄС, завдяки чому вам вдалося вийти на ці ринки? До якої країни зараз постачаєте найбільше продукції?
- У 1997 році, коли прийшла нинішня команда керівництва, ми вивчали потенційні можливості ринку. Тоді ще було три шинних заводи в Україні. Уже тоді було відчуття, що ми можемо наситити цей ринок, але потенційні можливості в нас більші. Поставили завдання сертифікувати систему керування якістю, почали впроваджувати світові стандарти якості техвуглецю – це американський стандарт ASTM, який визнають усі споживачі. У 1998 році отримали перший сертифікат і вже зустрічалися з представниками світового виробника шин Goodyear. До 2000 року – тобто два роки – тривали лише перемовини, проби, аналіз, пробні партії. Настільки довгий процес входження, що регулярні поставки на заводи Goodyear ми почали в 2002 році. Загалом чотири роки: два – організаційні, два – технічні питання. Зараз також співпрацюємо з компаніями Michelin, Nokian. Ринок пов’язаний з логістикою розташування заводів з виробництва шин. Ми постачаємо на заводи, які ближчі: у Польщу, Німеччину, до Франції, Туреччини, Угорщини, і також на фінський Nokian. Також співпрацюємо із закордонними компаніями, які виробляють гумотехнічні вироби. Вимоги дуже жорсткі, і ринок специфічний тим, що ми йдемо назустріч особливим побажанням замовників.

- Коли пройшли шлях з Goodyear, з іншими виробниками шин було простіше?
- Так. Імідж Goodyear – як знак якості. Michelin приїздить, питає: з ким працюєте? З Goodyear. Тоді починається розмова. Так само Nokian. Якщо почитати контракт із Nokian, то йдеться не лише про технічні умови. Половина – це соціальні вимоги: щоб витримувалася гендерна політика, щоб не утискалися меншості – це наша соціальна відповідальність.

- Як дотриматися гендерних вимог, якщо на заводі все одно здебільшого використовується важка чоловіча праця? Скільки жінок у вас працює?
- У нас 521 працівник, із них 157 жінок. Нам надходять приписи: вивести жінок зі шкідливого виробництва. А вони кажуть: а скільки ж я буду отримувати на іншому місці? Жінки працюють і апаратниками у цехах, але більша частина – у лабораторії, там взагалі немає жодного чоловіка.

- Таке співвідношення жінок та чоловіків влаштовує ваших західних партнерів?
- Влаштовує. У них на шинному виробництві теж переважно працюють чоловіки, тому що це важке виробництво.

«Плануємо розширювати виробництво»

- Які подальші перспективи роботи підприємства?
- Ми зараз завантажені повністю – на повну потужність заводу (вона складає до 100 тисяч тонн, реально - 90 тисяч тонн). Плануємо розширювати виробництво. Зараз стоїть завдання розробки стратегічного плану на п’ять років: плануємо і збільшувати обсяги, і поліпшувати якість, щоб задовольняти в повній мірі усі примхи споживачів. Хотілося б у подальшому вийти на 150-200 тисяч, але це не співставно з обсягами Ярославського заводу, у якого 450 тисяч тонн; Омського заводу, Волгоградського заводу (усі заводи – РФ – ред.). І з ними важко конкурувати на ринку, бо де обсяг – там і нижча собівартість. Але ми орієнтуємося на якість.

- Чи з’явиться через п’ять років новий виробничий цех, що дозволить розширити виробництво?
- Звичайно, з’явиться, якщо нам не заважатимуть.

«Ми не виключаємо четверту спробу рейдерського захоплення»

- А хто вам зараз заважає?
- Ну, ви знаєте, що було три спроби рейдерського захоплення підприємства – у 2006 році дві спроби, і в 2010 одна. І зараз знову йдуть якісь процеси.

- Судові процеси і зараз тривають, так?
- Вони тривають із 2010 року, і зараз слухається справа щодо судді Середи, який ухвалив неправосудне рішення, завдяки чому у 2010 році відбулася спроба рейдерського захоплення. Судять його, групу реєстраторів, які фальсифікували збори – уже вісім років тривають засідання у Шевченківському, Печерському судах Києва. А там знову якісь інтриги…

- Я саме хотіла запитати про судові справи, де виступає група «Фінанси та Кредит» Костянтина Жеваго: і «АвтоКрАЗ», і «Кременчукм’ясо» заявляють свої права на акції. З боку вашого підприємства лунали заяви, що Жеваго не має стосунку до КЗТВ. Та якщо підприємства фінансової групи є законними власниками акцій, то, виходить, Жеваго таки має відношення до підприємства?
- Ми говоримо на основі фактів. Є реєстр акціонерів. Був період, коли в реєстрі був «АвтоКрАЗ», м’ясокомбінат, Стахановський завод - підприємства групи «Фінанси та Кредит». Зараз їх у реєстрі немає.

- Але ж «АвтоКрАЗ» та «Кременчукм’ясо» стверджують, що є законними власниками акцій – по 115 817 акцій кожне, я бачила справу в судовому реєстрі.
- Вони мають це підтвердити. Реєстр веде Національний депозитарій України, перед акціонерними зборами ми отримуємо дані, під час останніх акціонерних зборів цих компаній у реєстрі не було. Якщо вони хочуть довести, що є власниками, не обов’язково це робити у судовому порядку. Нехай доведуть Національному депозитарію України, звідки в них акції. Або доведуть у суді.

- Чи можлива нова спроба переділу власності заводу на сьогодні?
- Враховуючи рівень корупції в Україні, я не виключаю таку можливість. Зараз знову йдуть якісь спроби - і позови «АвтоКрАЗу», і м’ясокомбінату, інших компаній, які раніше були нашими акціонерами… Йде якась метушня довкола заводу, і ми не виключаємо четверту спробу рейдерського захоплення. Але сподіваємось на здоровий глузд і правосуддя.

- Чи намагався Мирослав Балдіс - кінцевий бенефіціарний власник КЗТВ - сідати за стіл переговорів із групою «Фінанси та Кредит», щоб мирним шляхом владнати ці питання?
- Не можу відповідати за Мирослава Миколайовича, лише знаю, що до сумнозвісних зборів у 2010 році велися неодноразово перемовини з Жеваго, представник його групи перебував на підприємстві, у нього був окремий кабінет. Але, напевне, підхід до розвитку підприємства у Балдіса та у Жеваго різні… Мирослав Балдіс зацікавлений у розвитку КЗТВ, у групи «Фінанси та Кредит» - інший підхід… Головне, щоб акціонери не бачили в підприємстві «дійну» корову, яку треба погано годувати і багато доїти.