Від парти до передової: Кременчук попрощався із загиблим воїном Миколою Лебедем

Сьогодні, 26 травня, кременчужани попрощалися з військовим Миколею Лебедем (04.06.98), який загинув три місяці тому.

Церемонія прощання відбулася біля будинку на просп. Лесі Українки, де виріс Микола Лебідь. До будинку домовину з бійцем, огорнуту стягом України, привезли на військовому хамері та пронесли коридором із військових. Попрощатися з Миколою прийшли рідні, друзі та сусіди. 

Микола Лебідь виріс у багатодітній родині, у нього 10 братиків та сестричок, закінчив 12 школу на Молодіжному. Микола служив у 58-й окремій мотопіхотній бригаді ім. гетьмана Івана Виговського. Старший солдат 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади загинув 20 лютого, близько 04.00, в районі села Водяне Донецької області (район ДАП) внаслідок пожежі у бліндажі. Разом із ним загинуло ще двоє військових. Михайло Капрандин з опіками 90% тіла зміг самотужки вибратись із бліндажа, пізніше помер у госпіталі. Миколу Лебедя та Василя Килюшика не могли тривалий час знайти через пожежу та тління у бліндажі. 22 травня після завершення розбирання конструкції бліндажа було виявлено тіла двох військовослужбовців. Експертиза ДНК та слідство тривали близько трьох місяців.

Добрим, чуйним та спортивним хлопцем запам'ятали Миколу сусіди. Хлопець постійно тренувався у дворі, займався спортом. 

- Друзів багато у нього було. Дитина дуже хороша: акуратний, завжди у білосніжній футболці, він сам собі прав і сам усе робив. Дитина золота, - розповіла сусідка Валентина.

Вчителька з географії школи №12 Світлана Білик сказала, що вони пишаються тим, що Микола навчався у їхній школі. Світлана Станіславівна викладала Миколі географію з 5 до 11 класу, не завжди у хлопця виходило у навчанні, але щодо людяності - найкращий учень, він завжди хотів знати більше. 

Вчителька з географії

Владислав Кушнір познайомився з Миколою ще у школі, з того часу друзі-нерозлийвода. І Влад і Микола пройшли через горнило війни, але в різних частинах. При зустрічі друзі майже не говорили про війну, але Микола дуже мріяв разом із Владом у формі завітати до своєї рідної 12 школи. 

Влад Кушнір

- Коли переїхав сюди - одразу у другому класі познайомився з Миколою. Він першим підійшов до мене на перерві. Як згадаю, підійшов до мене у червоному светрі. Після школи завжди підтримували з ним зв'язок. Крайній раз влітку з ним зустрічалися у парку на Молодіжному. Він планував залишитися в армії, хотів перевестися в інші війська. Хлопець на спорті: не пив, не курив, займався спортом. В основному обирав бойові мистецтва, то на бокс записався, то на карате, - поділився Влад. -  Коли мені написали “ти в курсі?”, тоді вже все зрозумів. Коли я ще служив, він мене питав, як піти в армію? Як контракт? Єдине - треба було його відмовити. Казав йому... Треба було його вберегти...

Євгенія

Однокласниця Євгенія розповіла, що Микола був дуже добрим, що не попрохаєш - завжди допоможе. 

Заступник військового комісара Полтавського обласного ТЦК і СП з морально-психологічного забезпечення полковник Едуард Бородай:

- На жаль, війна, по неписаним правилам, забирає найкращих. Війна - це не тільки бойові дії, це і побут, важкі умови. Так і сталося цього року у лютому. У результаті пожежі загинуло троє військовослужбовців 58 окремої механізованої бригади, виконуючи свій обов'язок по захисту держави. Висловлюю свої співчуття рідним, братам, сестрам, кременчуцькій громаді. Вічна пам'ять Героям. 

Поховали військового на Свіштовському цвинтарі на Алеї Слави.

Другого бійця поховають наступного дня

23-річний Василь Олегович Килюшик загинув у бліндажі разом із кременчужанином миколою Лебедем. Василь 5-ий рік воював у 58-ій окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського, служив командиром першого відділення, був командиром бойової машини другого мотопіхотної взводу другої мотопіхотної роти. 

Останки загиблого захисника Василя Килюшика доправили у Вараш 26 травня. На світанку громада зустріла тіло на кордоні Рівненської області. Ветерани спілки та жителі громад вийшли на трасу з квітами, свічками, на колінах зі сльозами провели процесію. Домовину з прахом героя пронесли містом під стягами у супроводі військових офіцерів із частини, де він служив, та жителів громади. Поховають  Василя з військовими почестями 27 травня на цвинтарі Стара Рафалівка.