Медицина за кордоном: досвід лікування в Албанії

Одним з основних критеріїв якості життя в країні є медична система - наскільки вона доступна для усіх верств населення, чи якісний сервіс у лікарнях, чи орієнтована вона саме на пацієнта. Часто українці скаржаться на власну медицину і водночас розповідають, що за кордоном все геть інакше - краще, швидше, ефективніше. Кореспондентка «Телеграфу» на власному досвіді перевірила, як працює албанська медицина.

Державна або приватна клініка - що обирати

Загалом, послуги державних медичних закладів в Албанії абсолютно безкоштовні не лише для місцевих мешканців, а й для іноземців. Але, як і українці, албанці стверджують, що державні лікарні - то повний мрак, і краще звертатися до приватних клінік.

Одразу слід зазначити, що ціни в приватних закладах просто захмарні.

Інша українка розповіла не лише про вартість, а й про якість медичного обслуговування в такій клініці:

Переважна більшість українців, які тут мешкають, стверджує, що краще все ж таки в державних клініках: там не лише вигідніше, але й більше піклуються про пацієнта. Єдиний недолік - черги до спеціалістів. Як і в Україні, тут доведеться витратити певний час та трохи нервів, аби потрапити до лікаря.

А ще великим плюсом тутешніх поліклінік є комфорт. Якщо у приватних закладах він на межі «люксовості», то державні за цим показником можна порівняти з недержавними клініками Кременчука. Приміщення чисті, нещодавно відремонтовані, з достатньою кількістю стільців та ввічливим персоналом на рецепції. Приміром, мені тут не лише показали, де ліфт, а й провели і допомогли натиснути кнопку - адже була на візку.

Як працює швидка допомога

Тут теж маємо альтернативу - безкотовна «швидка» або сервіс від приватної клініки. Албанці кажуть, що краще останній варіант, бо звичайну дуже довго чекати, проте особисто я такого не помітила: авто прибуло хвилин за 15. Як на мене, цілком оперативно.

Але почну спочатку: на пішохідному переході я не помітила ямку і впала, внаслідок чого зламала одну з кісток стопи на правій нозі та здобула розтягнення в районі щиколотки на лівій. Пощастило, що повз це місце проходив чоловік з медичною освітою: він швидко оглянув травмовані місця та викликав карету швидкої допомоги - адже я не мала при собі телефона. Поки чекала, інший небайдужий перехожий приніс пару пляшок води, а поліцейські, що їхали кудись на автівці, зупинились і запитали, що сталося та чи потребую додаткової допомоги. Небайдужі люди зупинялися, співчували. Підійшла навіть дівчина із забинтованою ногою, спробувала втішити: сказала, що з нею те ж саме сталося день тому - і нічого, вже ходить. На жаль, вона помилялася.

Медиків довго чекати не довелося. Мене оглянули, запитали, чи можу стати на ліву ногу. Отримавши негативну відповідь, поклали на ноші і доправили до автомобіля. З усієї бригади лише один хлопець знав англійську, він розпитав про деталі пригоди, запитав, звідки я - і постійно намагався заспокоїти, казав, що все буде гаразд. 

Приїхали ми до Trauma hospital - щось на кшталт регіонального шпиталю на кілька корпусів. На вході чергова поліцейська записала мої дані - ім'я, телефон (перед поїздкою до лікарні мені його таки принесли), дату народження та країну походження і сказала, що пізніше підійдуть ще її колеги, аби з'ясувати деталі. Це така процедура щодо усіх ургентних пацієнтів з травмами.

Мене поклали у таку собі «кабінку» на два ліжка, відгорожену шторами, потім повезли на рентген. Я неодноразово повторювала, що болить не тільки та нога, що посиніла і набрякла, а й інша - але зробили знімок лише однієї кінцівки. Десь за годину підійшов лікар, подивився знімок, сказав, що маю перелом кубовидної кістки, і медична сестра повезла накладати гіпс. Окрема подяка цій дівчині - вона говорила зі мною, посміхалася, підтримувала як могла. 

Коли приїхали в процедурну, з'ясувалося, що на ліву - цілу - ногу не можу спертися навіть щоб пересісти на кушетку. Лікарі порадилися - і сестра знов повезла мене на рентген. «А я ж вам казала!» так і крутилося на язиці... Знов довелося чекати результатів знімку, тепер вже довше. На цей момент вже приїхала мама та друзі - і я попросила запитати лікаря, чи не забули про мене взагалі, бо на той момент минуло вже 4,5 години. Все б нічого, але знеболювального ніхто не запропонував.

Після «нагадування» швидко з'явився лікар, сказав, що маю розтягнення на лівій нозі і доведеться носити бандаж - і ми знов поїхали гіпсувати праву. Тепер вже пересідати на кушетку ніхто не пропонував, тож хвилин за 10 впоралися. Мама привезла з собою крісло з коліщатами, якось я перелізла на нього з ліжка і поїхали додому.

Лікарняний: де отримати та як оплачується

Наступного дня я написала про те, що сталося, своєму сімейному лікарю, і він попросив когось з близьких зайти за лікарняним та направленням до ортопеда. Медична система в Албанії організована подібно до української: кожен має сімейного лікаря - а вже він за потреби направляє до спеціалістів. Здебільшого вони ведуть прийом в іншій поліклініці, тож доведеться побігати. А в моєму випадку - покататися.

Сімейний лікар може видати лікарняний лише на два тижні, потім потрібно пройти комісію - аналог нашої МСЕК, яка може подовжити його на місяць. За необхідності візит до комісії можна повторити. Оплачується лікарняний з розрахунку 70% від звичайної заробітної плати.

Цікавий факт: лікарі тут ведуть прийом не лише шість днів на тиждень, а й до останнього пацієнта. Приміром, коли я в черговий раз прийшла до ортопеда, була величезна черга. Лікар приймав з 16.00 до 18.00, і було очевидно, що не встигаю. Проте лікар сказав чекати. І не дарма: черга підійшла десь о 18.20, але він продовжував прийом. Був ввічливим, навіть шуткував - і не скажеш, що людина працює понаднормово. А коли знімали гіпс, лікар та медсестра раділи чи не більше за мене, вітали! 

Місцеві - та й українці, що проживають в Албанії - часто скаржаться на корупцію в медицині. Мовляв, безкоштовно усе лише на словах, а хочеш нормального сервісу - плати. Можливо, десь воно й так. Але з мене за весь час не взяли ані копійки ні в лікарні, ні у поліклініці, ні на комісії з подовження лікарняного - навіть натяку жодного не було! Загалом лікування залишило по собі приємне враження. З суттєвих недоліків можу згадати лише відсутність знеболення після прибуття до шпиталю.