«Потягатися» можемо з російською спецслужбою»: інтерв’ю ТЪ зі снайпером ЗСУ

Світло у кімнаті приглушене… Іван сідає поруч й запитує, чи довго триватиме наша розмова, адже додому приїхав на кілька днів. М’які риси обличчя, карі очі з ледь помітною посмішкою. Звичайний хлопчина з сусіднього під’їзду, одразу й не скажеш, що він — висококласний снайпер. У цілях безпеки редакція «Кременчуцького Телеграфа» не публікує його фото та змінює ім’я. 

Військовий розповів, як працював на Харківському напрямку, чому вирішив стати снайпером, навіщо вчити математику та про підтримку, яка надихає у найтемніші часи.

«Школа снайперів» в Україні розпочала роботу лише кілька років тому

— Служив строкову службу, у 2010 році прийшов з армії. Мій батько, він колишній військовий, запропонував мені служити в армії. Здавав документи й фізо, цей процес нешвидкий.

— Чому саме снайпер?

— У ході служби мене зацікавило снайперське направлення. Мені стало цікаво і я вирішив спробувати. Спробував і в мене таки доволі непогано вийшло. Тому вирішив продовжувати у цьому направленні й доволі таки успішно.

— За час російсько-української війни з 2014 року чи змінилася українська армія за цей час?

— Так, дуже. У сильну сторону. До 2014 року це все було спущено на «нуль». З першим конфліктом у 2014 році з росією, то Україна почала сильно рости у військовій підготовці, й усьому, що пов’язано з армією.

— Рівень підготовки самих снайперів змінився?

— У нас в Україні є багато снайперських шкіл, які наші закордонні колеги започаткували. Закордоном це практикувалося давно, а в Україні розпочалося десь з 2018 року. Всі люди, які служать у снайперських підрозділах, проходять так звану «школу снайперів». Після проходження навчання їм видають гвинтівку й вони йдуть у підрозділ служити. Там дають хороші базові знання, які необхідні снайперу для роботи.

Зараз рівень снайперів в Україні дуже виріс. Це дуже видно по тому, як вони працюють на передовій лінії. З багатьма хлопцями спілкувався, які воюють, то для снайпера робота є завжди. Й працюють дуже результативно.

— Скільки треба часу для підготовки снайпера?

— Часу можливо треба небагато. Головне — це бажання і прагнення людини. Якщо це людині нецікаво, то скільки б часу не приділяв, а воно йому не зайде. Щоб рости, необхідно, щоб людині було цікаво. У нас немає межі досконалості. Ми завжди у цій справі постійно розвиваємося.

Навчити можна й за місяць. Головне, щоб людина вникала та розуміла.

— Озброєння, яке надають європейські та американські партнери, нам допомагає?

— Так. На нашу армію заходить багато допомоги як для снайперів, так і для інших направленнях. Доволі непогано у цьому питанні йде розвиток та допомога від партнерів.

У снайперській справі є така приказка: «Читати вітер»

— Стрільба — це лише третина виконаної роботи. Якими ще навичками повинен володіти снайпер, крім того, що він має влучно стріляти?

— Щоб стати снайпером однієї стрільби, якщо добре стріляєш, недостатньо. Це комплексний захід, при якому людина має правильно зайняти позицію, зайняти її та правильно з неї вийти, щоб не бути поміченим противником.

Маскування. Дуже важливе маскування, адже снайпер не може у голому полі лежати, він повинен бути захищений, як з усіх сторін, так і зверху. Як показує практика, наразі літають безпілотники, з яких добре все видно. Тому необхідно закривати себе з усіх сторін.

Плюс вливають погодні умови. У снайперській справі є така приказка: «Читати вітер». Необхідно читати вітер. Все здобувається шляхом практик: як його правильно читати, куди він дме, з якою швидкістю, під яким кутом. Адже це все впливає на політ кулі, щоб нормально зробити постріл. Це одне з головних у снайперській справі — вміння «читати вітер». Якщо не розрахувати, з якою швидкістю та під яким кутом дме вітер, якщо не вгадати, то куля не потрапить у ціль.

— Чи правда, що ви працюєте з блокнотами чи все розраховуєте в голові?

— Так, дійсно є блокноти. Ми туди ставимо помітки й відмічаємо якісь моменти. Не дуже зручно з блокнотами у полі. Дощ, сирість, десь пом’явся, день намок. Намагаємося все вираховувати в голові. Якщо немає в голові, то у блокнотику є.

У нас є комплекс, у який входить далекомір та метеостанція, які можуть це розрахувати, але не завжди є час користуватися цим у бойових умовах. Треба швидко працювати, тому розрахунки в основному відбуваються в голові. Можна зробити завчасно, але вітер змінюються й нас чекати не буде.

— Математику в школі любили? Був хист до вивчення математичних наук?

— Не дуже математику у школі любив.

— Як Ви швидко опанували математику?

— Це все практика. Необхідний час. Для цього є звичайні будні, поїздки на полігон, тренування, стрільба.

«Потягатися» можемо лише з їх спецслужбою»

— Ви працюєте в основному в парах чи один?

— І в парах, трійках та одинично. У нас немає такого, якщо снайпери, то вони обов’язково мають працювати у парі. Це як за правило, що мають працювати дві людини в парі. Насправді їх може бути троє або працювати один.

— З якою зброєю Ви в основному працюєте й на яких дистанціях?

— У нас на озброєнні американська гвинтівка, її робоча дистанція – 1500 метрів.

— Іване, на яких направленнях працював?

— Мені довелося попрацювати на Харківському, Донецькому та Луганському напрямках. На Херсонському та Запорізькому напрямах поки не доводилося працювати.

— Розкажи трохи про специфіку своєї роботи, як ви працюєте? Ви виїжджаєте на місце, відпрацьовуєте та їдете на інше завдання?

— Ні, ми їдемо на постійній основі туди усім підрозділом, не лише снайпери. У нас відбувається ротація. Ми приїхали, змінили своїх хлопців, які поїхали додому відпочивати, й у нас відбувається заїзд на місяць. Ми заїжджаємо відпрацьовуємо місяць, потім заїжджають інші й також відпрацьовують місяць.

За цей місяць я можу виїхати на передову кілька разів. Це не те, щоб я поїхав і перебував там постійно. Заїхали, потім можемо відтягнутися та переїхати на іншу позицію. І так кілька разів за місяць можу виїхати. Це з урахуванням місцевості, роботи, дистанції, щоб було комфортно та відносно безпечно працювати. Зараз всюди небезпечно.

Щоб виконати свою роботу мені необхідно провести розвідку місцевості, перевірити позиції на яких я можу працювати.

— Наскільки серйозний суперник перед нами? Чи змінилася підготовка російських військових?

— Там серйозні снайпери лише у спецпідрозділах. У звичайних військових — лише радянська гвинтівка СВД, яка не виконує ті функції снайпера, з якими можна виконати з гвинтівкою більш сучасного калібру. «Потягатися» можемо лише з їх спецслужбою, у яких на озброєнні закордонна зброя, з хорошим калібром та хорошими навичками.

— Доводилося з ними зустрічатися?

— Не доводилося, адже вони також заїздами. Десь відпрацювали та відтягнулися. Вони не будуть постійно знаходитися на передовій лінії. Може вони й були, але я не знаю. Принаймні я їх не спостерігав.

Що відчуваєш, коли натискаєш курок?

— Що відчуваєш, коли бачиш ціль і натискаєш курок?

— Коли вперше стріляв під час Операції об’єднаних сил (період російсько-української війни з 30 квітня 2018 — 24 лютого 2022 року — ред.), то важко перебороти внутрішнє протистояння. Це хоч і ворог, але ж людина. Важко було, але треба було внутрішньо це перебороти. Воно всередині аж перевертає. А зараз те, що вони роблять — навіть не шкода. Інакше з ними ніяк. Ми захищаємо свою територію.

— Психологічно як пропрацював цей момент? Чи є психолог, який працює з вами, чи ти самотужки пережив цей момент?

— Внутрішньо себе переборов. Самотужки. Зараз спокійно сприймаю. Мене запитують: «Чи сниться тобі?». Ні, не сниться. Це моя робота, яку я намагаюся максимально добре виконати.

— З місцевим населенням звільнених або прифронтових територій вдалося поспілкуватися?

— Так. Місцеве населення різношерсте. Хтось за «рускій мір», хтось за Україну, люди різні. Це в основному літні люди, які чекають «рускій мір». Якщо вас щось не влаштовує — будь ласка, виїжджайте, дорога відкрита, вас ніхто тут не тримає. Живіть там з «рускім міром», навіщо тут його кликати. Ось в Маріуполь прийшов «рускій мір», що тепер з Маріуполем? Самі все бачите.

— Іване, як ви психологічно стримуєте себе, коли бачите, які звірства роблять російські військові. З одного боку можуть переповнювати емоції, коли бачиш, що вони роблять з цивільними та військовими, а з іншого — необхідно зберігати холоднокровність.

— Коли бачиш це у сюжетах та на власні очі, що відбувається, то всередині хочеться з ними вчинити так само. Проте необхідно стримувати себе. Ми намагаємося чесно вести війну, а не знущаннями та допитами. Їм це ще відгукнеться. Головне — себе контролювати та не переходити цю межу.

— За останній час Україна зробила потужний ривок на Харківському напрямку, як думаєш, внаслідок чого вдалося це зробити?

— Це тактика. Ми їх ще трохи обхитрили. Вони не очікували, думали, що удар буде по Херсонському напрямку. Це був як відволікаючий маневр, й вони розслабилися на Харківському напрямку. Внаслідок чого наші пішли в атаку.

Розслаблятися на цьому не варто, адже вони можуть перегрупуватися на якомусь із направлень й сильно вдарити.

— Які настрої всередині підрозділу в якому ти перебуваєш? Чи є різниця між 24 лютого, коли почався повномасштабний наступ, і зараз, коли є успіхи на фронті?

— Всі готові стояти до останнього. Звичайно військові хочуть максимально швидко зробити, але це нереально й практично неможливо швидко зробити. Але ми готові.

«Готували місто до оборони»

Початок повномасштабної російсько-української війни Іван зустрів разом із родиною. Зранку їх підняли по бойовій тривозі та вже о 5.00 він був на роботі.

— Перший місяць я навіть не міг потрапити додому. Роботи було дійсно багато. Ми готували місто до оборони, бо події розвивалися дуже швидко. Адже їхати кудись не мало сенсу, а тут ми хоча б могли підготуватися. Коли трохи призупинилося й вибудувалась якась лінія оборони, почалися відрядження.

— Як родина сприймає, що не бачить Вас по кілька місяців?

— Діти розуміють де я знаходжусь й розуміють, що я не можу бути постійно вдома. Намагаємося якомога більше часу приділяти сім’ї, коли перебуваю вдома.

— Підтримка родини дуже важлива?

— Так.

— Коли немає зв’язку, як ви одне одного підтримуєте?

— Дружина мене завжди підтримує. Навіть якщо немає змоги поговорити телефоном, то вона пише в месенджерах. Ми можемо кількома словами «перекинутися», що і як. Вона завжди мені пише: «Роби все, що від тебе залежить, й знай, що вдома на тебе чекають».

Матеріал створено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації грантового проєкту The Women in News з WAN-IFRA. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.