«Велика проблема – канібалізм російських ракет»: захисник неба над Кременчуком військовий «Сатир»

Захисник неба над Україною Сергій з позивним «Сатир» розповів про перші дні повномасштабного наступу, як змінилася оборона неба та забобони військових.

- Ви вірите в нас, а ми у вас, проте є похибки, вплив метео, і це може зіграти нам не на користь, - почав свою розмову військовий зі студентами ВПУ №7 та журналістами.

Сергій народився у Кременчуці, випускник Вищого професійного училища №7 за спеціальністю токар.  Все своє життя пов’язав з військовою справою. Чоловік служить у повітряній обороні ЗСУ та один з тих, хто захищав небо над Кременчуком. За його словами, єдиною своєю помилкою вважає – спілкування російською, адже ні про який утиск з боку людей мова не йде.

Військовий багато жартує, тому отримав позивний «Сатир».

«За дві години бою ми втратили 32 людини»

24 лютого росіяни спрямували проти нас, проти ППО усі сили. Основна мета була — знищити ППО в України, щоб могли сюди залітати. О 3-й годині ночі дали тривогу, щоб були у готовності. І ми всі розуміли, що бій неминучий. Через годину-дві ми приймали бій на півночі Салтівки, район Харкова. Там все для нас почалося. За дві години бою ми втратили 32 людини. Було дуже багато поранених. Проте це не скувало нам руки, а лише згуртувало. Ми стали ще злішими, зібралися, передислокувалися та для них ми стали несподіванкою. Для наших це була приємна несподіванка, а для них це була остання несподіванка, яку вони бачили. Ворожої авіації та ракет менше, але вони є.

Не забувайте, мала чи велика кількість ракет у противника, у першу чергу це ракета. Це ракета, яка несе горе та біду. Тому неправильно ігнорувати повітряну тривогу і не справедливо стосовно хлопців, які стоять на обороні неба та на передових в окопах. Вони роблять все для того, щоб ворог не просунувся і не залетів.

«Ворог розуміє, що цю війну програє»

- Ворог зазнає неминучих втрат й розуміє, що цю війну програє. Й він її 100% програє. Тому намагається дискредитувати владу, військових, волонтерів та журналістів. Й пишуть, що ця ракета потрапила від українських ППО. Ніколи не повірю. Люди, які самі себе наражають на небезпеку, для того, щоб захистити, ніколи не вдарять по живому масиву. Це спланований терористичний акт, а з терористами ніхто спілкуватися не буде.

Жоден військовослужбовець не поступиться жодним сантиметром без бою.

Зараз велика кількість допомоги, яка йде на фронт для наших військовослужбовців. Це не матеріальна допомога, це моральна допомога, допомога від вас.

Дуже приємно бачити як маленькі дівчатка співають та збирають кошти для військових.

Скільки потрібно людей, щоб збити одну ракету

На питання «Скільки потрібно людей, щоб збити ракету», військовий мовчки підняв один вказівний палець.

 - Для того, щоб уразити повітряну ціль достатньо однієї людини. Є ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс), яким наші хлопці оволоділи та збивають ефективно та гарно. Є великі комплекси, великої дальності, для них потрібно більше досвідчених людей. Вірогідність, що ракета пролетить і її ніхто не побачить – дуже мала.

Stinger vs «Ігла», що краще

У правильних руках вони нічим не відрізняються. ПЗРК «Stinger» та «Ігла» майже нічим не відрізняються. Хоча Stinger більш ефективний й може відслідковувати та наздоганяти, вірогідність потрапляння трохи краще. Люди, які давно працюють з «Іглою» показують такі результати, що люди, які взяли до рук «Stinger» трохи… Все залежить від навиків, як ти можеш справлятися зі своєю зброєю.

Кожен військовий має знати, яким озброєнням володіє, та яке озброєння у противника. Якщо ти цього не знаєш, то тобі не місце у лавах Збройних Сил України.

Яку ракету найлегше збити?

- Найпростіших цілей ніколи немає. Там де ти шукаєш «халяви», то її ніколи не буде. Ракета може летіти швидко, з перешкодами. Й кожна ракета як особистість, може бути різною. Росіяни в одну ракету пхають дві системи, щоб її не перехопили, на іншу – 8. Одна розрахована, що має щось уразити, а інша просто туди долетіти.

Найважче, хоча неможливо збити Х-22 та «Кинжал». Ось і різниця між нами та ними. Ми дотримуємося Женевських конвенцій, а вони використовують зброю, яку неможливо збити.

«Кожну збиту ціль відмічаємо насічками»

- Кожну збиту ціль ми відмічаємо насічками на кабіні. Зараз на цій кабіні 98 насічок. Кожна насічка означає: «шахіди», «моджахеди», «Калібри», ракети, ракети Х-101, «Ланцети», БпЛА оперативного призначення «Орлани» та «Гулівери». Хлопці працюють, - розповів Сергій про традиції військовослужбовців ППО.

Зауважимо, що після масованих обстрілів 10 та 16 січня, кількість насічок у наших військових перевалила за сотню.

- Це заслуга не лише наших хлопців,  й хлопців з Сум, Дніпра. Всі ракети, які летітимуть до Кременчука або Полтави, вони будуть пролітати через сусідні області. Де хлопці роблять все можливе, щоб вони не долетіли до нас. Коли вони долітають сюди, то тут працює наше ППО, це все взаємодія. Взаємодія дуже важлива.

«У російї велика проблема - канібалізм»

- Ракет дуже багато. Наразі у російської федерації велика проблема – це канібалізм. Вони з двох ракет роблять одну. Там десь деталей не вистачає, там не вистачає. Дуже велика кількість ракет падає на їх території, але про це вони мовчать.

«Нащо йти в укриття, якщо у небі нічого немає?»

- Якщо бачите, що не літає, бачите, що долітає. Це риторичне запитання. Є тривоги і не треба ними нехтувати. Громадяни, які нехтують правилами безпеки під час тривоги, таким чином не поважають роботу повітряної оборони.

Й навів приклад свого товариша, який зараз боронить Україну. Він під час обстрілів не прислуховується, звідки лунає звук, а одразу падає.

- Є такий вислів: куля – дура, і ця куля забирає найкращих, - додав Сергій. Та пояснив, що навіть попри те, що громадяни не бачать повітряної цілі, про небезпеку попереджають не просто так.

Протиповітряна оборона до 24 лютого

- Надійне і цілеспрямоване. Але ворог зазнав таких збитків, що довелося трохи перебазувати своє положення та змінити своє ставлення до цього. Є такий вислів: «Війна швидко навчає». Там де ми чогось не вміли, то протягом двох-трьох годин навчилися.

- Чи вистачає озброєння?

- На жаль, так. Але воно було старе, і стояло там з 90-х років. Усі резервні позиції, які планували та зробили – спрацювали, а ось позиції про пункти дислокації, які знав ворог – всі зазнали ракетних ударів.

- Чи багато було знищено таких дислокацій?

- На жаль, так. Не лише дислокацій, а й людей. У нас у першому бою загинуло 32 особи. Через тиждень-два, коли росіяни завдали по нас удару, й ворог просунувся. То хлопці з 92 та 93 бригад відігнали назад То ця частина була надсекретною (частина у якій працював Сергій – ред.), але зайшло ТСН і військова частина стала не над секретною. Й проте там й ніхто не збирався нести службу. Якщо ворог про неї знає – значить треба міняти.

Про яєчні лотки

- У росії робиться все, щоб відмивати гроші. Хлопці не раз з Kraken розповідали, що як підбивали танк, підходили, а там замість титанової пластини – яєчні лотки. Люди якось сюди їхали воювати на такій техніці.

Різниця між збиттям ракети та літака

- Ракета – запрограмована ціль, яка має певну характеристику та траєкторію польоту. Пілот – це індивідуальність, його важче збити. Він може кидати пастки, вийти із зони ураження, а може і тебе вразити. У пана полковника Володимира Полякова є гарний випускник льотчик Вадим Ворошилов «Karaya», який може показати майстер-клас. Хлопець на характері й не такий як усі – він імпровізує. Він майстер своєї справи. 

Що відчувають, коли не збивають ціль

- Бували такі моменти коли не збивали ціль. У такі моменти ти дуже себе картаєш. Картаєш, бо це людські життя. Ти обрав професію не рятувальника, а для того, щоб ці рятувальники не працювали, не розгрібали завали, не діставали людей. Ти дуже сильно себе картаєш. Інколи сидиш як у театрі, можеш сидіти й спостерігати, але вистава йде, як вона прописана.

Дальність, вітер, дощ, солона вода, вода, туман – це все впливає на збиття ракети. Впливає, але наші хлопці роблять все можливе, щоб обходити й уразити ціль. Є ракети за якими лише спостерігаєш, це «Кінжал» та Х-22, вона летить дуже швидко і ти можеш провести її лише поглядом. І в цей момент ти розумієш, що десь буде горе. Коли ти не очікуєш це горе це одне, а коли ти бачиш як десь щось буде, то сильно себе картаєш.

«Ми заздримо, що у них є літаки, а вони мріють збити хоч одного «шахідіка»

Сергій зізнався, що не збивали літаки, лише ракети та безпілотними.

- Хлопці інші, яких знаю, вони «рок-н-рольщики». Вони стоять там, де інші бояться заїжджати. Є хлопці з Одеси. Про цих хлопців з ППО Одеси після війни можна легенди складати. Вони на своєму характеру прийняли рішення та бій. Й в Одесу нічого не залетіло. Хоча туди направилося дуже багато – вертольоти з десантом, винищувачі. Хлопці стали кісткою у горлі для всієї російської федерації.

Якщо у нас багато дронів та ракет, то у них літаки. Ми заздримо, що у них є літаки, а вони мріють збити хоч одного «шахідіка», й побачити як він падає.

Наостанок військовий отримав солодкий подарунок для побратимів, а також залишив пан капітан гільзи з німецької зенітної установки «Гепард» з автографом.