Більшість перевзуються і скажуть, що ми «в душі чекали» — вчителька з Мелітополя

До Кременчука пані Олена*, вчителька з Костянтинівки, що під Мелітополем, приїхала не одразу. Наприкінці серпня вона із 15-річним сином виїхала до Запоріжжя.  Думали родичів забрати туди. Проте у Запоріжжі почалися постійні обстріли. Якось прилетіло поруч із їх помешканням.  

«Хлопці, а чого ви сюди прийшли?»

24 лютого підірвали аеродром у Мелітополі. Дуже гучно було, — згадує Олена. Того дня, як і в усіх містах України, були черги на заправках, черги в магазинах за продуктами. Уроки сказали не проводити, аби не перевантажувати інтернет.

Підпис:Танки їдуть через Костянтинівку на Мелітополь, 26 лютого 2022 року

Багато людей встигли виїхати 24 лютого. Олена згадує, як виїжджали учні, сусіди. Як почалися мародерства, як «орки» одразу ж заселялися у порожні будинки. Потім почалися мітинги, але їх легко придушували. Були певний час проблеми з електрикою, не можна було зняти гроші в банкоматі. Стояли у чергах від 6 ранку до 14 години. Потім з'явилися «обмінники». Готівку можна було зняти із комісією спочатку 10, потім 20, потім 30%. 

Чоловік виїжджав 16 днів

На виїздах з окупованої території люди заробили непогані кошти. Виїзд однієї особи з Мелітополя до Запоріжжя коштував від 2 до 5 тис. гривень. У Василівці, на блокпосту — черги з машин. Там, за словами Олени, все залежало від настрою окупантів. Люди могли стояти кілька діб. Огляд — усіх машин, усіх речей.

120 км від Мелітополя до Запоріжжя загалом пройшли за 4 доби. Натомість чоловік Олени до Запоріжжя виїжджав 16 діб. Це було вже наприкінці вересня, а з 1 жовтня випускали лише за перепустками. Всі ці дні він жив на заправці, постійно реєструвався, перереєстровувався у черзі. Багато не витримували, поверталися. А раз до чоловіка у черзі підійшов «днр-івець», та каже — мовляв, чого ви тут стоїте, чи вам не однаково, де померти?

Олена згадує, що окупантів старалася оминати — та й у Костянтинівці військових було не так багато, а у Мелітополі, куди за пів року доводилося виїхати кілька разів, вони стояли на кожному кроці. З автоматами, блокпостами. Перевіряли щоразу документи, машину, багажник. Переважна їх більшість погано говорили російською, з акцентом. На вигляд більшість військових — схожі на дагестанців. Розповідали, що коли побачили дорогу на Костянтинівку-Мелітополь, подумали, що Лас-Вегас їдуть захоплювати. Бо дорога — щойно побудована, усе світиться навколо.

«Блага» окупації та 7 місяців без української зарплати

Олена розповіла, що з більшістю колег довелося припинити спілкування — через політичні погляди.  

Нині ж вчителі, які пішли працювати в окуповані школи Мелітопольщини, — чи не найпривілейованіша каста. Вони отримують велику зарплату, купують автомобілі. І глузують із тих, хто не пішов працювати до російської школи. Особливо, коли зустрічають своїх колишніх колег на ринку у статусі продавчинь. Бо ці люди обрали такий шлях заробітку.  

Тим часом колеги Олени, які не пішли на співпрацю з окупантами, вже 7 місяців не отримують заробітної плати. Працюють безкоштовно, проводячи уроки в онлайн як для тих, хто виїхав, так і для тих, хто підпільно підключається з окупованого Мелітополя та Костянтинівки. 

Водночас, за словами Олени, ті вчителі, що пішли працювати до російської школи, отримують по 80 тисяч рублів (курс — 1:2).

Зараз дітей вчать ті, хто добровільно залишився працювати та ті, кого набрали по оголошенням. Є з освітою, є без. Навіть продавчинь брали. Нині об'єднали два виші у Мелітополі — педагогічний та технологічний, туди цього року вступили всі, хто хотів, без іспитів. І студентам 1 курсу вже дозволено працювати в школі. Є випадки, що асистентка педагога з інклюзивного класу стала директоркою. 

Про примусовий вихід на роботу, як це було у Херсоні, у Мелітополі не йшлося. 

Загалом за пів року життя в окупації в нашої переселенки склалася думка, що переважна більшість мелітопольців підтримує нову владу.

На наше запитання, скільки людей загалом у Мелітополі та Костянтинівці підтримують окупаційну владу, зважаючи на такий «соціальний захист», Олена каже — більшість.

Тим часом на Мелітопольщині є люди, які щиро чекають наші ЗСУ, чекають Україну. Хоча розуміють, якщо наші їх не відіб’ють до вересня, вчителям доведеться підкоритися окупантам та все-таки повернутися до школи, російської школи. 

*Справжнє ім'я жінки та її обличчя ми приховали з міркувань безпеки її родичів, які залишаються на окупованій території

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів