Чи це нормально: «Кременчуцький ТелеграфЪ» запитав у психологів те, що ви соромились
18.12.2023, 15:05Переглядів: 2 334
Ми зібрали питання кременчужан, які вони самі не наважувалися поставити психологу, у розгорнуте інтерв’ю зі спеціалістами. Як витягнути себе з інформаційної ями, мінімізувати тривогу та стрес, про що говорити з рідними, які на війні — читайте у матеріалі
Потенційна кількість людей, які потребуватимуть психологічної допомоги після війни — 15 мільйонів, такі цифри наводять у Міністерстві охорони здоров’я України. Також, офіс Першої леді Олени Зеленської, який опікується ментальним здоров'ям українців, оприлюднив статистику — 50% громадян перебувають у зоні ризику виникнення психічних розладів. У Кременчуцькому об'єднанні Спілки Самаритян України (ССУ) підтверджують, нині психологічної допомоги потребує все більше людей. Психологи об'єднання працюють з соціально незахищеними верствами населення: літніми людьми, дітьми з багатодітних сімей, внутрішньо переміщеними особами (ВПО). У Спілці пояснюють, українці звикли до статусу «сильної нації», тож неохоче приймають той факт, що можуть потребувати психологічної допомоги, вважаючи це слабкістю. Втім, за словами фахівців, це може мати негативні наслідки після закінчення війни.
— Це зараз ми у постійному тонусі, тримаємося. А коли потенційна загроза зникне, люди просто можуть «посипатися», — констатують психологи ССУ.
«Це нормально, адже страх — це наш захист. І коли є реальна загроза життю, це нормально — боятися. Але ми повинні відслідковувати себе. Якщо цей страх вже панічний, то це свідчить про те, що час звернутися до спеціалістів».
Чи нормально це, що не можеш підібрати слів підтримки для близьких, які на фронті?
«Ми повинні вчитися правильно підтримувати близьких, які на фронті. Говоріть з ними від серця, від любові до них. Обов'язково їх надихати, захоплюватися. Розповідайте про прості речі, наприклад, як пройшов ваш день, чим займаєтеся, про вашу дитину, якщо вона у вас є, про кішку, собаку, квітку, яка давно у вас. Підтримуйте, а головне вислуховуйте, якщо людина йде на контакт».
Чи нормально це, що діти постійно чують тривоги, спускаються у бомбосховище? Як мінімізувати вплив війни на дитину?
«Авжеж це не нормально, що наші діти постійно чують тривоги, але вони зобов’язані спускатися у бомбосховище задля своєї безпеки. Так і потрібно дитині пояснювати, не вдаючись у подробиці, які вона не зможе зрозуміти. Щоб вплив війни на дитину був мінімальним, у неї має бути здоровий сон, власне безпечне місце. Обов'язково треба бути з дитиною у контакті, слухати її. Питайте про її бажання, відчувайте, коли треба обійняти та вислухати. Якщо тривожиться мама, автоматично тривожиться дитина. Бо дитина є дзеркалом стану та настрою батьків. У садочку, коли це група дітей, вихователям обов’язково вчитися себе стримувати. Не наговорити зайвого. Адже тривожний стан дитини може передатися усій групі. Коли вже спустилися в укриття, варто створити комфортну атмосферу для дітей, спланувати ігри, пісні, розваги».
Чи нормально це, втратити відчуття дому після переїзду в інше місто чи країну?
«Потрібно адаптуватися. Дати собі конкретні терміни на це. Шукайте сусідів, з якими ви можете поспілкуватися, попити кави. Розширюйте дозвілля. Напишіть собі конкретний план дій та слідуйте йому на новому місці. Ви навіть не помітите, як почнете почуватися як вдома там, де перебуваєте. Якщо психіка пручається, треба прийняти це. Дати собі час на цей стан, але з конкретними часовими рамками».
Чи нормально це, що я падаю в інформаційну яму, постійно читаю новини, відчуваю апатію та стрес?
«Це не нормально. Якщо розумієте, що не справляєтеся з потоком інформації, контролюйте інформаційне поле, мінімізуйте його. Ми маємо розуміти, що саме зараз ми нічого змінити не можемо. Тобто, якщо ви подивитеся новини зранку та увечері, цього буде достатньо, щоб бути в курсі подій, але не перенавантажувати нервову систему та не погіршувати психологічний стан».
Чи нормально, що я постійно собі дорікаю за те, що живу у більш-менш спокійному місті, коли хлопці живуть в окопах, холоді, під постійними обстрілами?
«Цінність вибору захисників і захисниць величезна. Треба прийняти той факт, що доріканнями самим собі навряд чи допоможеш. Тут треба більше запитати себе: «А чим я можу допомогти, перебуваючи там, де я зараз?» Суспільство ж має акумулюватися не у тому, щоб дорікати одне одному, а у тому, щоб щоденно бути корисними спільній меті».
Чи нормально постійно тривожитися, коли твоя дитина не поруч, наприклад, у садочку?
«Ні, це не нормально, бо стан тривоги передається дитині як дзеркало. Якщо явної загрози дитині зараз немає, то навіщо зайвий раз провокувати нервову систему? Варто батькам відслідковувати свій стан і контролювати його».
Чи нормально це, що люди такі злі (мається на увазі, що постійне очікування закінчення війни, невтішні новини щодо термінів, економічна ситуація робить людей більш злими)?
«Емоційні гойдалки під час війни, це нормальне явище. Бо людина захищає власні кордони, захищає своє життя та домівку. Тому злість, як не дивно, це краща захисна емоція. Ця емоція наділена енергією та силою, які акумулюються у бажання жити далі. Якщо упоратися не можеш, не здатен контролювати злість, тут вже треба йти до спеціаліста та працювати з конкретною людиною та причинами такого стану».
Чи нормально це, що ти постійно у стані стресу? Як не нервувати, як себе заспокоїти?
«Під час війни це нормально. І вийти зі стану стресу під час війни неможливо. Але ж треба контролювати емоційний стан. Нормалізувати психіку, підтримати себе. В першу чергу, варто збалансувати харчування та сон. Необхідно додати мінімальні фізичні навантаження, робити зарядку. Обмежити інформаційний потік, бо це теж залежність від новин. Обмінюватися гарними емоціями з близькими. Запитайте себе, що вам приносить найбільше задоволення, яке хоббі відволіче та допоможе».
Чи нормально це, що ти чекаєш на тривогу? Зʼявляється адреналінова залежність, як її позбутися?
«Наш мозок не завжди знає, коли буде наступна тривога, і тому постійно знаходиться у режимі готовності. Це викликає викид адреналіну у кров, емоційний підйом. Багато енергії витрачається на те, щоб приготуватися до небезпеки. Після того, як сигнал сирени прозвучав, мозок отримує сигнал, що подія сталася, і можна розслабитися. У кров потрапляють ендорфіни. Це нормально, бо це фізіологія. Адреналінова залежність не лікується ліками. Може допомогти психотерапія, дихальні вправи, йога».
Чи нормально це, що я більше не боюся тривог?
«Ми вже не боїмося тривог, як боялися їх на початку повномасштабного вторгнення. Але запитайте себе, чи знаю я напевно, що ракета чи шахед зараз не прилетить у ту будівлю, де я знаходжуся? Якщо відповідь ні — прямуйте в укриття».
Чи нормально це, що я не знаю як жити після втрати близької людини на війні?
«Звісно, адже разом з близькою людиною ми втрачаємо частину себе, частину спогадів, спільних емоцій. На місці втрати утворюється порожнеча, яку треба заповнювати. На це потрібен час. Оточіть себе людьми, які без жодних вагань вас можуть підтримати, вислухати, побути поряд, інколи без слів. Тут ви або будете заповнювати порожнечу втрати сльозами, болем, постійним картанням себе, або ж заняттями, які відволічуть та допоможуть».
Чи нормально це, що я не хочу спілкуватися з людьми, які виїхали за кордон? Автоматично вважаю їх зрадниками.
«Це не нормально. Адже у кожного є свій поріг стресостійкості. Хтось не звертає уваги на звук сирен, а у когось це викликає паніку. Тому, кожен для себе вирішує сам, як краще упоратися з реальністю. Треба розуміти, завдання зараз — вижити, а хто які методи для цього обирає, це вже особиста справа кожної людини».
Чи нормально це, що мій дім в окупації, і я втрачаю надію, що зможу туди повернутися? Здається, що разом з домом втратив себе?
«Для нас дім, це не просто якась будівля, це затишок, безпека, спогади, друзі. Коли ми це втрачаємо, це стрес для нас. Ми ж разом з домом втрачаємо спогади, можливість ще раз пережити якісь приємні моменти життя. Але тут треба розставляти пріоритети, ми вижили, і це головне. Важливо це собі проговорити. Так, не маю будинку, але ж я живий. Коли людина переїздить на нове місце, потрібно зробити собі планування. Потрібно оформити документи, знайти квартиру, влаштувати дитину у садок чи школу. Не можна відкладати ці справи, а самому впадати у тривожні думки. Треба налагоджувати та будувати нові зв’язки: познайомитися з матусями на майданчику, сусідкою по квартирі тощо. Треба будувати життя з тими обставинами, які ви вже маєте, будувати його на новому місці. І завжди пам’ятати, що життя триває. Проговорювати собі це».
Розкажіть трішки про техніки самозаспокоєння.
«Використовуйте дихання для заспокоєння. Коли ми вдихаємо, то активізуємо симпатичну нервову систему, коли видихаємо — парасимпатичну, ту, що заспокоює нас. Якщо треба швидко заспокоїтися, то використовуйте довгий видих. Вдихаємо коротко, видих робимо довгий. «Як ми заспокоюємо дитину, коли вона хвилюється?» — ми її можемо погладити, заколихати, проспівати пісню. Все це ж можна зробити й для себе. Є вправа метелик, можна себе обійняти руками навхрест, і робити заколисуючі рухи. Темп кожен обирає комфортний для себе. Також, можна зробити собі масаж обличчя чи кінцівок, бо коли розслабляються м’язи — розслабляється увесь організм, Усі тілесні практики заспокоюють».
Психологічну допомогу в Україні можна отримати:
Гуманітарна організація «Людина в біді» — гаряча лінія психологічної підтримки для цивільних (дорослих і дітей). Підтримка надається анонімно, безоплатно, цілодобово. Дзвінки можливі з України та з-за кордону.Телефон: 0 800 210 160
LifeLine Ukraine — національна гаряча лінія психологічної підтримки (надається безкоштовно). Працюють у режимі дзвінків та листування. Мають контакти з психотерапевтами, до яких можуть перенаправити пацієнтів з уразливих груп. Можна написати на електронну пошту: lifelineukraine.com, або звернутися за телефоном: 73-73.
Національна психологічна асоціація надає консультації для громадян в Україні, та за кордоном (можливість дзвінку з 21 країни світу). Разом з кваліфікованим психіатром два рази на тиждень консультує психіатр (для випадків, у яких потрібна психіатрична допомога). Можливе спілкування телефоном, або через відеозв’язок. Контакти для дзвінків з України: 0800 100 102. Контакти та перелік країн для безкоштовних консультацій на сайті: www.npa-ua.org (у розділі психологічна допомога).
Кол-центр фонду «Варто жити». Звернутися до кол-центру можна з 11:00 до 19:00 з понеділка по п’ятницю за телефоном: 5522 — для абонентів lifecell та Vodafone Ukraine (всі дзвінки безкоштовні); +38 (093) 170 72 19 — для абонентів Kyivstar. (Вартість дзвінків за тарифами мобільного оператора).
У Кременчуці отримати психологічну допомогу для людей з уразливих груп та ВПО можна за адресом: вул. Київська, 56 (Спілка Самаритян України Кременчуцьке обєднання).
Крім того, Ви можете писати свої питання до нашої редакції, ми їх переадресуємо психологу. Відповіді зберемо у новий матеріал.
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації. Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ. Ознайомтесь із правилами коментування.