«Байкери теж мають велике серце»: як француз Паскаль Машекс долає три тисячі кілометрів заради допомоги українським дітям

60-річний усміхнений Паскаль родом із затишного французького селища Сансак-де-Марм’єсс на півдні країни. Це особливе місце, де 14 тисяч мешканців живуть як одна велика родина.

Понад 30 років Паскаль працював у житловому господарстві, відповідаючи за водопостачання, але його пристрасть — мотоцикл. Він об’їздив пів Європи, а в останні п’ять років мандрує з вірним псом.

Паскаль — активний учасник місцевого мотоклубу, що об’єднує близько 60 ентузіастів різного віку, серед яких є й жінки. Нещодавно він вийшов на пенсію через проблеми зі здоров’ям, але це не завадило йому вирушити в Україну з гуманітарною місією.

«Щойно перетинаю кордон — розумію, що я вдома»

Україна стала частиною життя Паскаля задовго до його першої подорожі: його брат одружений з українкою понад 15 років, а серед друзів є жителі Броварів. Проте саме повномасштабне вторгнення Росії змінило його ставлення до нашої країни. Коли родина брата прихистила українських біженців, їхні розповіді настільки відрізнялися від усього, що він чув раніше, що Паскаль вирішив побачити все на власні очі.
Перша подорож влітку 2023 року перевернула його світогляд.

 Але парадоксально, навіть в умовах війни, Паскаль почувався в Україні безпечніше, ніж у деяких французьких містах.

Інфаркт і вихід на пенсію не зупинили його подорожей до України.

Французька пенсія дозволяє йому подорожувати.

«Байкери теж мають велике серце»

Історія допомоги дітям з інвалідністю в Горішніх Плавнях почалася з розповіді українських друзів із Броварів про осередок «Ніжність». Паскаль вирішив залучити до цієї справи свою байкерську спільноту.

Взимку 2024 року на традиційному зборі французьких байкерів, де зібралося понад 320 учасників, Паскаль поділився своїми враженнями від поїздки до України. Він розповідав про побачене на власні очі: про стан країни, про потреби людей і брак ресурсів.

Проте вдалося зібрати 250 кілограмів гуманітарної допомоги. Цього разу замість мотоцикла Паскаль вирушив автівкою — і через більший об’єм вантажу, і через непередбачувану погоду. Кілька місяців він збирав речі, а друзі та знайомі, дізнавшись про його плани, приносили свої пожертви. Окрім одягу, французькі благодійники передали кошти — але з конкретними умовами використання. Гроші мають піти на харчування дітей та оплату комунальних послуг осередку.

Десять днів дороги та нові відкриття

Дорогою до України Паскаль завітав до Швейцарії, де тепер живе українська родина, у якої він гостював під час свого минулого візиту в Україну. Для давніх знайомих Паскаль привіз одяг, книжки та подарунки до дня народження для чотирьох дітей. А на зворотному шляху планує захопити їхні особисті речі, що залишилися в Україні, та купити українських продуктів, яких не знайти у Швейцарії, наприклад, гречку.

 Подорожувати з собакою Україною виявилося простіше, ніж очікувалося.

З пошуком житла теж не виникло проблем — мандрівник заздалегідь визначив готелі, які приймають з тваринами.

У Франції орендувати житло з твариною простіше завдяки системі страхування.

За пів року Паскаль помітив в Україні чимало змін. Покращилися дороги, особливо міст через Псел, який минулого разу створив йому проблеми. Змінився та автопарк — з’явилося більше вантажівок європейського стандарту.

А щоб краще розуміти країну, яка стала йому такою близькою, Паскаль взявся за вивчення української мови. Поки що потроху читає і користується перекладачем, але жартує про те, що посмішка — це 50% успіху в спілкуванні.

«Людина з інвалідністю не має бути аутсайдером суспільства»

Паскаль помітив відмінності в ставленні до людей з інвалідністю у Франції та Україні.

За його спостереженнями, в Україні люди з інвалідністю часто залишаються осторонь, не через власний вибір, а через неготовність суспільства сприймати їхню особливість.

Розповідаючи про Францію, Паскаль зауважує, що там діти з інвалідністю навчаються у спеціальних закладах, де вони здобувають якісну освіту, а їхні батьки мають можливість перепочити.

«Європа — не рай, а просто інше життя»

Франція роками приймає біженців, і зараз у місті Паскаля живуть близько 40 родин з України. Переважно це жінки з дітьми, які тримаються окремо від місцевих. Ставлення до біженців, каже він, різне, адже всі люди різні.

«Мрію проїхатися українськими дорогами без звуку тривоги»

Кожен вечір гість із Франції проводить в осередку «Ніжність». Діти чекають на нього з нетерпінням — разом вони грають в ігри, спілкуються, сміються. Паскаль навіть планує організувати для них справжню французьку вечерю — благо, на кухні осередку є для цього все необхідне.

За час перебування в Горішніх Плавнях пан Паскаль неодмінно відвідає своїх друзів — місцевих байкерів. Минулого разу вони допомогли йому з ремонтом мотоцикла, і тепер він хоче віддячити за гостинність. Разом вони планують поїздку до Келеберди — постояти біля пам’ятника Тарасу Бульбі та помилуватися краєвидами Дніпра.

Далі його шлях проляже до Одеси.

Каже, що приїжджатиме, доки зможе бути корисним. І мріє про той день, коли проїде українськими дорогами без звуку повітряної тривоги.