Репортаж з військового стрільбища: «Афганська сотня» тренувалася у стрільбі з американської гвинтівки М14
Кременчук готується до оборони. І обороняти його окрім військовослужбовців ЗСУ та Нацгвардії у разі потреби будуть добровольці ДФТГ. У Кременчуці створено 5 добровольчих формувань територіальної громади. Одне з них, а саме ДФТГ №3, має одну важливу особливість — у її складі багато ветеранів війни в Афганістані та учасників АТО/ООС, тобто людей, які мають реальний бойовий досвід. І створювалося це ДФТГ за ініціативою членів «Кременчуцької спілки ветеранів війни в Афганістані» та учасників АТО. Через це ДФТГ №3 має неофіційну назву — «Афганська сотня».
Варто зазначити, що добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ) – це передбачені законом військові загони, які створені за власною ініціативою та фактично на «громадських засадах» патріотично налаштованих людей. Вони об’єднали добровольців, які не є військовослужбовцями, але готуються до того, щоб зі зброєю в руках зустріти ворога та дати йому гідну відсіч.
Вони не отримують грошового забезпечення від держави, а матеріальне забезпечення таких формувань покладається на територіальні громади. Серед них багато пенсіонерів, а ті, хто десь працює, поєднують свою роботу з військовим вишколом та виконанням бойових завдань.
Наша редакція побувала на навчальних стрільбах ДФТГ №3.
Перед початком стрільби добровольче формування вишукалося для проведення урочистого ритуалу – четверо новоприбулих перед строєм побратимів та зі зброєю у руках прийняли присягу добровольця на вірність українському народові.
Серед тих, хто присягав, був 66-річний доброволець Анатолій Володимирович Глухов — ветеран війни в Афганістані, рідний брат колишнього мера Кременчука Миколи Глухова.
А потім, почалися стрільби з американської гвинтівки М14, які організували інструктори батальйону територіальної оборони.
У ході проведення стрільб командир ДФТГ №3 Андрій Чуйко розповів про свій підрозділ, який почав формуватися з першого дня великої війни, а завершив наприкінці весни цього року.
Варто зазначити, що командир ДФТГ №3 був обраний на зборах своїх побратимів, а після проведення спеціальної перевірки правоохоронними органами затверджений на посаду наказом Командувача Сил територіальної оборони ЗСУ. Лише після цього він отримав право розпочинати набір добровольців у свій підрозділ та його підготовку до виконання завдань за призначенням.
Кожний доброволець підписав контракт на проходження служби у ДФТГ на 3 роки, пройшов медичний та психологічний відбір, перевірку правоохоронних органів та прийняв присягу — це обов’язкова умова для зарахування до складу добровольчого формування.
Займатися створенням військового підрозділу Андрію Чуйко приходиться не вперше – це ж саме він робив у 2014-2015 роках, щоправда, тоді це була військова частина повітряно-десантних військ ЗСУ. Його вік тоді дозволив повернутися на військову службу після 13 років перебування на пенсії. Наразі — ні, бо йому вже майже виповнилося 63.
Підполковник запасу, ветеран військової служби Андрій Чуйко вперше звільнився з армії восени 2002 року, коли ЗСУ активно скорочували. У 2015-2016 роках після повернення на військову службу він брав безпосередню участь в Антитерористичній операції на Донбасі.
Командир ДФТГ №3 не назвав чисельність свого загону, але зазначив, що серед добровольців близько чверті мають бойовий досвід війни в Афганістані та участі в АТО/ООС. Серед них близько півтора десятка «афганців».
Середній вік добровольців ДФТГ — 50+. Є декілька таких, що мають статус інваліда внаслідок війни. Втім, вади здоров’я не зупинили їх у своєму виборі.
— Найстаршому нашому бійцю 67 років. Є й молодші — ті, кому трохи менше ніж 40.
Майже усіх їх об’єднує те, що за віком, станом здоров’я, або іншими поважними причинами вони не можуть проходити військову службу у складі Збройних сил України. А залишатись осторонь справи захисту України під час війни не захотіли, — зазначив Андрій Чуйко.
Він розповів, що окрім бойового навчання його добровольці вже протягом двох місяців виконують важливе завдання по фортифікаційному обладнанню бойових позицій на околицях Кременчука.
За його словами, 95% добровольців ДФТГ наразі забезпечені літньою формою одягу та взуттям, а от зимового одягу поки немає. Міська влада їм обіцяє забезпечити, як і засобами індивідуального захисту (каски та бронежилети), яких у підрозділі також немає.
На питання щодо виплати 225 грн на добу за виконання бойових завдань, порядок якої депутати Кременчуцької міської ради затвердили 14 жовтня, Андрій Чуйко відповів, що поки «жодної копійчини» ніхто з добровольців за виконання завдань не отримав. Проте, міська влада обіцяє такі виплати й відповідні документи для цього він вже надав міськвиконкому.
Зазначимо, що на відміну від Кременчука, в Одесі, Черкасах, Охтирці та деяких інших містах України, усім добровольцям ДФТГ (а не лише тим, хто виконував бойові завдання) виплачувалися з місцевого бюджету від 5 до 15 тисяч грн. У Кременчуці обіцяють лише 225 грн за добу виконання бойових завдань. Тобто, це якщо доброволець буде їх виконувати п’ять днів на тиждень протягом цілого місяця, то зможе наприкінці отримати 4950 грн, що навіть менше мінімальної заробітної плати (6700 грн).
Нам вдалося поспілкуватися з декількома добровольцями ДФТГ №3.
Командир 3-го взводу Роман Головченко розповів про особливості свого підрозділу.
43-річний Роман в армії не служив. Фотографуватися відмовився, заявивши, що він непублічна людина. Мабуть, це обумовлено його професією — Роман працює програмістом в ІТ-компанії.
— Я в армії не служив і військового досвіду не маю. На день вторгнення російської армії в Україну разом з сім’єю жив у Гостомелі — працював програмістом у київській ІТ-компанії. Чудом вибралися з Гостомеля 25 лютого і повернулися до Кременчука.
Продовжую працювати програмістом у своїй компанії, але вирішив вивчати військову справу та отримати навички поводження зі зброєю, щоб у разі потреби можна було гідно зустріти ворога. Саме для цього і вступив у ДФТГ, — пояснив він.
Начальнику штабу ДФТГ №3 Івану Пісні 57 років. Він ветеран війни в Афганістані та інвалід війни II групи. Має двох дочок і трьох онучок, через що шуткуючи говорить, що «мабуть, сильно любив жінок і Бог подарував йому лише дочок та онучок».
Рухом добровольців він займається з 2014 року, передаючи свій бойовий досвід бійцям добровольчих формувань.
У 2015 році він був серед організаторів першого 10-денного польового збору добровольчого формування, проведеного Кременчуцьким об’єднаним міським військовим комісаріатом. Іван Пісня згадує, що один з тих добровольців, яких він навчав, коли пішов на військову службу та потрапив у 81-шу окрему аеромобільну бригаду, розповідав, що на тих зборах навчився більшому, ніж за місяць навчання на військовому полігоні під Житомиром.
Він вважає, що авантюра радянського керівництва в Афганістані стала однією з причин розпаду СРСР. А це дарує нам надію на те, що повномасштабне вторгнення російської армії в Україну призведе до розпаду рф.
— Ми, як люди з бойовим досвідом ще з 2014 року — з початком наших проблем з росією, були причетні до створення добровольчого руху в Кременчуці. Тоді це називалось по іншому, але ми одні з перших провели з ротою охорони навчання, до яких залучили кременчужан та «афганців» з Горішніх Плавнів.
Я є учасником бойових дій в Афганістані. На той час це був радянських союз… Ми тоді були впевнені, що наші дії на території Афганістану правильні й необхідні. Хоча зараз розуміємо, що то була така сама інтервентська війна, яку зараз веде росія проти України. Нічого було робити радянському контингенту в Афганістані, а ті жертви, до яких привела та війна, були нікому не потрібні. Було скалічене ціле покоління людей. Через Афганістан пройшло близько півмільйона військовослужбовців… Ці всі люди отримали дуже великий стрес. І наслідки його ми зараз спостерігаємо на здоров’ї наших «афганців». Тоді це були 20 літні юнаки — спортивні, міцні, здорові. А зараз це дуже хворі люди і я один із них. Інвалідність мають практично 70% ветеранів тієї війни.
Наслідки стресових ситуацій через бойові дії ніхто не вивчав, у радянському союзі таку статистику не вели. З особистого досвіду та спілкування з побратимами знаю, що смертність серед «афганців» навіть вища, ніж серед «чорнобильців». Тому, цей сумний досвід, який ми отримали, зараз конче потрібен нашому суспільству. Адже після війни з росією повернеться дуже багато людей з підірваним на війні здоров’ям. Що з ними робити? Як їм допомогти? Що їм треба? От саме цим ми й займалися останні 8 років… Намагалися допомогти словом, ділом, порадою.
А що стосується тих, хто до нас долучився та не має бойового досвіду чи взагалі не служив в армії, то ми розповідаємо їм, що і як робити зі зброєю. Я розумію, що ми рейнджерів чи бойовиків з них не зробимо, але навчити безпечно та правильно користуватися зброєю — це наша основна мета, — розповів Іван Пісня.
А на завершення розмови він додав.
До речі, командиру ДФТГ №3 Андрію Чуйку, з добровольцями якого ми познайомилися, 29-го жовтня виповнюється 63 роки!
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.