"Позамежний" і відвертий Андрій Любка отримав "теплі враження" про Кременчук (18+)

Спілкування з автором, виходячи з фактору публічності, є справою не з легких. Так часто буває. У випадку з Андрієм Любкою не відчуваєш нічого подібного. Зацікавленість, спрямована на співбесідника, яка йде від молодого і напрочуд талановитого письменика із Закарпаття, видається абсолютно відвертою і непідробною. Андрій слухає і чує, жодним чином не випромінюючи примхливості, блюзнірства чи пафосу. І ця доступність у діалозі надає його і без того магнетичній особистості додаткового шарму. Водночас, вся постать 27-річного поета і письменника є такою надвиразною, що її риси вимагають висновку — цей молодий чоловік настільки обдарований і красивий, що справляє враження нереального, майже неземного. Знайомство з такою особистістю не може не сколихнути розум і не лишити по собі присмак дива. Буденного, звичайного, солодкого дива втілення божої талановитості серед нас..

Суботній вечір 7 листопада у малій залі МПК Кременчука наповнився віршами Андрія Любки, який в рамках всеукраїнського туру проекту МЕРЕЖА відвідав і наше місто. Враження, якими автор поділився після зустрічі із шанувальниками, виявилися виключно позитивними і добрими, а градус спілкування Андрій оцінив як “дуже теплий”. Під час літературної дискусії з автором прихильники його творчості багато сміялися, адже Андрій увесь час жартував. Тож, щиро сподіваємось, що атмосфера дружньої підтримки і взаємної цікавості приведе молодого генія із Закарпаття з його новими романами та збірками віршів до Кременчука знову. І станеться це — найближчим часом!

- Андрію, які враження ти наразі маєш про Кременчук, після його відвідин?

- Надзвичайно теплі! Аудиторія, перед якою я виступаю, не завжди така контактна як у вас, а це дуже приємно. Діалог склався і за нагоди, я неодміннно повертатимусь до вас. Ну, і особливим бонусом до спогадів стане виставка котів, котра проходила поряд із залою, де я виступав. Це просто щось! (Сміється)

- Ти привіз до Кременчука свій новий роман “Карбід”. Розкажи читачам “Телеграфа” про що він?

- Цим романом я провів контекстну паралель з твором Вольтера “Кандід”. Нескладно вловити, що навіть назви схожі. Справа в тому, що саме цей роман Вольтера був абсолютним бестселером свого часу. Зрештою, він вважався найкращим романом автора, чого той згодом почав соромитись і, врешті решт, намагався навіть заперечувати власне авторство. Мій роман також авантюрний і пригодницький і читати його можна, не знаючи творчості Вольтера. Він про те, як одні носяться з ідеалами про туннель між Україною та Євросоюзом, а інші використовують їх для своєї наживи.

- Андрію, ти палиш власні рукописи, знищуєш вже написане?

- Так, я у буквальному сенсі палю блокноти з власними рукописами. Але тільки після того, як рукопис надіслано в друк. Ненадруковані тексти не знищую, якщо ти про це. Доречі, “Карбід” мій другий роман, але надрукований — перший. Ненадрукований так і лишився “висіти” в лептопі.

- Чому?

- Бо мені самому він не подобається в тій мірі, аби опубліковувати його. Мені взагалі здається, до літератури тільки так і можна ставитись. В першу чергу текст має подобатись тобі.

- З якого віку ти пишеш?

- З дитинства, років з восьми. Першою була казка про пір'їнку, яку головний герой носив у своїй кишені, і вона змінювала його життя чарівним чином. Я був романтично налаштованим малим! (Сміється)

- Чи віриш ти у фатум?

- Безумовно, доля таки існує.

- Про що тобі писати найприємніше?

- Про те, в чому впевнений, що добре знаєш, бо вивчив тему. Коли я пишу книгу, то проводжу ціле дослідження. “Карбід” виник на основі реального стану речей. На Закарпатті знайшли тунель довжиною в 700 метрів, збудував і “кришував” його чиновник для перевезень контрабанди. Власне, як іще може бути в Україні? Тож, герої мого роману також планують контрабандні справи, прикриваючись патріотично-благими намірами. А що далі — прочитаєте у книжці. Тепер вона є у Центральній міській бібліотеці Кременчука у відділі абонементу. Я певний того, бо підписав цю книжку для кременчужан.

- Андрію, поговорімо про особисте. Назви, будь ласка, три улюблені речі чи явища?

- Жінки, алкоголь, рибалка.

- А як же література?

- А література на четвертому місці, вона не “влізла” в трійку!

- Жартівник. А якими твої вподобання будуть через десять років?

- Все лишиться так само. Можливо, зміниться тільки почерговість. Тобто справи підуть у зворотньому напрямку: рибалка, алкоголь, жінки.

- Тобто алкоголь лишається там, де і був, на другому місці і посередині між рибалкою та жінками. Звідси питання: чому літератори не цураються чарки і про це свідчить історія не тільки української, а й всесвітньої літератури?

- Бо алкоголь розширює свідомість і дозволяє вийти у відчуттях за прийняті межі. Це не означає, що я пишу під алкоголем, ні, так я не вчиняю. Але я запам'ятовую ті стани, в які поринаю, і це допомагає у творчості. Насправді, це все я щойно вигадав. Алкоголь просто смачний. Спробуйте тільки-но житній віскі, і все одразу стане на свої місця.

- В тебе перфектне почуття гумору.

- Дякую. Навчився у кращого, на мій погляд, стиліста української мови, письменника і критика — Олександра Бойченка. Хочете посміятись від душі — купіть його книжку або сходіть на її презентацію.

- А хто твій улюблений український письменник?

- Юрій Андрухович.

- Андрію, чого ти не любиш в людях?

- Штучності, зрадливості, коли люди видають себе за тих, ким вони не є.

- Який досвід європейського суспільства ти би хотів перенести на Україну?

- Відкритість до іншого, багатство різноманітності і не осуд інакшої точки зору, толерантність до неї.

- Як часто буває у Європі і чи не плануєш ти емігрувати туди?

- Я живу в Ужгороді, на кордоні з Європою, тож до деяких європейських столиць мені навіть ближче, ніж до Києва. Відвідую Європу-неньку десь двічі на місяць, у будь-якому випадку, частіше, ніж Схід, чи навіть Центр України. Емігрувати в Європу не планую. Я люблю Ужгород. Тим більше я вже жив у Польщі три роки, навчаючись там після закінчення факультету української філології Ужгородського національного університету. Жити і працювати я планую в Україні.

- Ким ти хотів бути в дитинстві?

- Кіллером (сміється). Мій тато — військовий, і я закінчив Мукачівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Дитиною чи підлітком, пам'ятаю, мене “чіпляли” такі фільми як “Професіонал” з Бельмондо чи “Ліон” з Жаном Рено. Ці герої круті, вони мають силу, гроші, і їх люблять красиві жінки. Я собі дивився і був певний того, що в мене буде так само.

- Ну, з жінками, судячи з того, що тебе називають “найзавиднішим женихом Закарпаття”, проблем не виникає?

- Все що я можу повідомити з цього приводу, так це те, що люблю розумних жінок. Так і напиши: він любить розумних жінок, чуєш? (Сміється)

- Розкажи, будь ласка, про власні хоббі.

- Люблю рибалити, люблю спокій. Ловлю коропа і карася, це для мене своєрідна медитація. Іноді також відвідую басейн, бігаю зранку. Коротше кажучи, поводжусь, як цілком нормальна людина. А ви іншого чекали?

- Що найбільше втомлює в турі?

- Не повіриш, це спілкування з людьми. Щодня нові обличчя, а запитання здебільшого ті самі. У мене є вірш, він про секс і про те, як його головна героїня — журналістка, намагється зробити зі мною інтерв'ю. А я кажу їй щось на кшталт того, мовляв, дещо інше вдається тобі краще, ніж журналістика. Ось такі справи.

- То ти інтроверт? А поезія відверта і насичена темою сексу настільки, що й не скажеш!

- Так, я інтроверт. І якщо маю багато різноманітного спілкування, потім мушу якийсь час побути сам. Можливо, тому і живу один.

- То ти все ще тримаєшся статусу найзавиднішого жениха Закарпаття?

- Вочевидь, і прощатись із ним поки що не планую.

- Успіхів тобі у творчості. І дякую за відверту розмову.

- Дякую зустрічно! Запрошуйте в гості. Із задоволенням повертатимусь до Кременчука.