БлогЪ: Де, кому і навіщо ота Нізація

Недавно в Харкові побилися учасники громадських слухань з приводу декомунізації. Ви чуєте? В Харкові побилися за декомунізацію. Риторичне питання: Чи можлива була така новина два роки тому? Це про те, чи щось змінюється в Україні.

Кременчук чимось нагадує Харків. Своєю російськомовністю, індустріальністю, а після місцевих виборів – ще й любов’ю до крєпкіх хозяйствєнніков, красівих фонтанов і знакомих ліц. А тепер – ще й намаганням зберегти хоч трошечки есесеру в назвах та символах. Попередня міська рада так і не прийняла рішення на виконання Закону України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки. Комісія з перейменування і увічнення пам’яті востаннє збиралася у жовтні й питання декомунізації не розглядала. Громада досить пасивно реагує на тему декомунізації. Але закон зобов’язує враховувати думку людей при здійсненні перейменувань. Тож досі можна надсилати міській владі пропозиції, як будуть називатися перейменовані вулиці нашого міста.

Якщо міськрада не скористалася можливістю виконати вимоги законів, уже новообраний міський голова повинен буде до 21 лютого прийняти кілька «декомунізаційних» рішень:

1. Про демонтаж символіки радянського тоталітарного режиму. Рада попереднього скликання не спромоглася навіть затвердити список об’єктів, що підлягають демонтажу.

2. Про перейменування вулиць, чиї назви підпадають під дію декомунізаційних законів. Існує список зі 110 таких назв, які розглядалися на громадських обговореннях з мешканцями Кременчука.

3. Доповнити список вулиць, що підлягають перейменуванню. Про це наші чиновники дуже не хочуть говорити. Але доведеться відповідно до Закону. Так от, до списку-110 треба додати щонайменше 12 назв:

1) вул. Долорес Ібарурі

2) вул. Ернста Тельмана

3) пров. Стахановський

(Згідно з відповіддю на запит міськвиконкому до Інституту національної пам’яті. Чомусь Бабушкіна до переліку включили одразу, а цих трьох залишили)

4) вул. Дем’яна Бєдного

5) пров. Карла Лібкнехта

6) вул., пров. і клуб Котлова

7) вул. Миколи Кузнєцова

8) вул. Маршала Жукова

9) вул. Манагарова

(Згідно зі списком осіб, які підпадають під дію закону про декомунізацію)

10) вул. Миколи Левуна. М. Левун відомий як матрос-пропагандист, що загинув у сутичці з петлюрівськими загонами у 1918 році. Інших даних знайти не вдалося.

11) Вул. Петра Вершигори. Вершигора П.П. — активний учасник радянського партизанського руху в Україні в роки Другої Світової війни, кадровий чекіст, генерал-майор НКВС, згодом — письменник.

12) Вул. Бутиріна. Згідно анотаційної таблички, розташованої на будинку № 58 по цій вулиці, вона названа, скоріше за все, на честь Афанасія (Опанаса) Андрійовича Бутиріна, котрий був очільником кременчуцького ревкому, а потім – ЧК. Тож цей діяч однозначно є таким, що підпадає під дію Закону (Ст. 1, п. 4є).

Оскільки Управління культури та туризму не змогло надати інформацію, чиїм саме іменем названа вулиця: Афанасія чи Семена Бутиріна, додаю роз’яснення. Брат Афанасія Бутиріна, Почесний громадянин міста Семен Андрійович Бутирін, працював у ЧК, воював з Армією УНР під Києвом і Черніговом, боровся з «бандитизмом» у селах Кременчуччини та у загонах з виконання продрозверстки. Був особливим уповноваженим по збору продподатку та головою військового трибуналу 15-го стрілецького корпусу. Під час Другої світової війни був добровольцем Кременчуцького винищувального батальйону; комісаром артилерійського дивізіону Кременчуцького народного ополчення; працював головою військового трибуналу, був комісаром евакогоспіталю. Тож його ім’я так само не можуть носити жодні об’єкти в Україні.

4. Відшукати інформацію, на честь яких діячів було названо наступні вулиці:

пров. Корнійчука

вул. Островського

пров. Фурманова

вул. Щербакова

(усі ці прізвища також є у списку http://www.memory.gov.ua/publication/spisok-osib-yaki-pidpadayut-pid-zakon-pro-dekomunizatsiyu , але влада сором’язливо пояснює, що раз нема ініціалів – невідомо, хто це).

5. Доповнити назву вул. Гаєвського. У зв’язку з відсутністю імені чи ініціалів у назві вулиці, складно встановити, чиїм саме іменем вона названа. Тому пропоную: назву вулиці не змінювати, але рішенням сесії міськради встановити, що вона носить ім’я Гаєвського Степана Юхимовича.

Гаєвський С.М. (чернече ім'я – Сильвестр; 1876 – 1975) – український літературознавець, педагог, церковний діяч. Дійсний член НТШ, Української вільної академії наук. Досліджував давньоукраїнські літописи, висвітлював церковне життя. Засновник і перший секретар Київського будинку вчених (1927–1928). У 1922 і 1933–1934 роках — в'язень радянських тюрем. 1933 року Гаєвського заарештували в справі УВО та вислали до Середньої Азії. У 1939–1941 роках викладав у місті Кременчук. 16 травня 1942 року хіротонізований на єпископа Лубенського УАПЦ. 1943 року виїхав до Німеччини. Потім – до Австралії, де став архієпископом Мельбурнським та Австралійсько-Новозеландським УАПЦ.

6. Розглянути можливість включення до списків на перейменування вулиць Карла Маркса та Московської (виходячи з того, що мешканці міста озвучували такі ініціативи, хоч ці вулиці й не підпадають формально під дію Закону).

А тепер про головне: навіщо перейменовувати? Адже є важливіші проблеми, адже життя від цього не покращиться, адже це дорого й складно, адже це наша історія і ще купа всіляких адже. Про всі ці застороги чимало написали науковці та політики. Питання в тому, скільки людей читають і розуміють написане. Чи готові люди сприймати зміни і змінюватися самі?

Бо насправді декомунізаційні закони дали нам унікальний шанс стати творцями середовища, в якому ми живемо. Змінювати природу ми давно навчилися і вважаємо це нормальним. А змінювати своє місто чи село – незвично, страшно і взагалі, хай це роблять депутати, мер, президент, син Порошенка чи ще хтось. А тим часом, просто уявіть собі, що вашу вулицю перейменують іменем, яке запропонували саме ви. І це буде щось зовсім нове і незвичне, що, наприклад, змусить людей посміхатися або надихатиме на дію. Хіба це не краще, ніж жити в похмурому сірому домі на вулиці-імені-річниці-чогось-про-що-я-не-знаю? Хіба ми не можемо дозволити собі, як мешканці Варшави, назвати одну з центральних вулиць іменем Вінні Пуха? Або Котигорошка? Або Доброю чи Улюбленою? Давайте наберемося сміливості й візьмемо відповідальність на себе. Повірте, воно того варте. І ми варті того, щоб не жити в совковому місті з совковими назвами та символами.