У Кременчуці група волонтерів безкоштовно проводить навчання для всіх бажаючих опанувати ази військової справи та медичної допомоги. Ярослав та Роман вважають, що ці знання у наших реаліях необхідні кожному громадянину, як повітря.
У польових умовах із реальною екіпіровкою знання даються набагато краще, ніж із книжкою чи комп’ютером
«Хочеш миру – готуйся до війни». Ця фраза давно стала суворою реальністю в нашому суспільстві. Відчувши на собі агресію з боку РФ (економічну, політичну, військову, інформаційну), багато хто зрозумів – ворог нападає лише тоді, коли жертва не очікує цього або просто не готова чинити опір. Кожен, хто це усвідомив, шукає знання – аби стати сильнішим та більш захищеним, аби мати можливість боронити себе, сім’ю, місто, країну. А хто володіє знаннями – ділиться ними з тими, хто їх потребує.
У Кременчуці з осені група волонтерів (8 чоловіків) допомагає людям, передусім – молоді, опанувати ази військової справи та медичної допомоги. Безкоштовно. «ТелеграфЪ» зустрівся з найактивнішими учасниками руху – Ярославом та Романом.
Хлопці з вересня проводять заняття для учнів шкіл, ПТУ. Директори закладів завжди йшли їм назустріч. Уроки складалися з двох частин. У першій розповідали про дії під час артилерійського обстрілу та як себе поводити, якщо війна прийшла у твоє місто. У другій частині давали основи медичної допомоги. Вже більше місяця волонтери проводять заняття «у полі» – навчаються стріляти (на страйкбольному обладнанні), працювати групами, евакуювати поранених та робити рейдові переходи.
– Все абсолютно безкоштовно, якщо є якісь витрати, то ми беремо їх на себе, – каже Ярослав. – Нам подобається цим займатися. Ми хочемо, щоб війна не дісталася сюди. Самі досвіду бойових дій не маємо, але запрошуємо таких людей. Були інструктори з «Азову», 95-ї бригади, з Національної гвардії.
За словами хлопців, юнаки та дівчата, які до них приходять після шкільних занять із допризовної підготовки, деякі речі знають і розуміють, але цього недостатньо.
– Я на жодному занятті ДПЮ в школі не був, але з чим я зіткнувся – матеріальної бази в школі немає, все на рівні плакатів, – каже Ярослав. – Навчити людину стріляти з автомата, показуючи йому картинки, не реально.
Головне – дисципліна!
– Перше, що ми хочемо привити – це поняття дисципліни. У мене є власна система мотивації з віджиманнями, – сміється Ярослав.
– Недостатньо людину підготувати фізично, – пояснює Роман. – Необхідно підготувати морально, дати розуміння того, що любити Батьківщину – це не берізки цілувати і на кожному кроці кричати «Слава Україні!».
– Зараз перейшли до практичних занять. Поки погода дозволяє – навчаємося у лісі, – каже Ярослав. – Тут ми розглядали стійки зі зброєю. Для активних учасників влаштовуємо страйкбольні навчання.
– У нас молодь, коли приходить, завжди питає: «коли будемо стріляти?» Але перед тим як навчитися стріляти, ми навчаємо їх культурі поводження зі зброєю, безпеці.
Хто приходить?
На навчання приходять люди різного віку, найстаршому – 42 роки, а наймолодшому – 16. Їх розділяють на групи так, щоб ровесники спілкувалися між собою.
– Є ті, хто приходить лише на одне заняття, інші – щоб убити час, – каже Роман. – А є дійсно ті, хто приходить за знаннями. Для молоді це як тусовка, люди старші більш адекватно до цього ставляться.
– Ми не намагаємося зробити з них мегаспецназ, щоб вони однією рукою стріляли, а іншою перев'язували пораненого, – пояснює Ярослав. – Ми даємо базові знання, які можна отримати вдома через Інтернет або книгу. Знання доступні всім. Ми їх об'єднали, взяли найголовніше і даємо це на практиці.
«Для більшості було відкриттям, що людину на ношах треба нести ногами вперед»
– Перше питання, яке мені постійно ставлять: «Чи є в мене медична освіта», – розповідає Роман. – Відповідаю: «Ні! За освітою я інженер». Ті знання, що я даю людям – елементарні і є долікарською допомогою. Це поради, які допоможуть зберегти життя до прибуття лікарів.
Волонтери показують речі, які можуть знадобитися, якщо людині стане зле на вулиці або у ДТП, під час військових дій, якщо ти знаходишся під обстрілами – щоб мати можливість зберегти своє життя та життя свого товариша в екстреній ситуації.
– Для більшості було відкриттям, що людину на ношах необхідно нести ногами вперед. Якщо несеш саме так, то, якщо перечепишся, вона вдариться ногами, а не головою, – пояснює Роман. – Геть усі забобони!
За його словами, на Заході, та й в Україні, тактична медицина є даниною моді.
– Я бачу по людях, що вони, цікавляться, – каже Роман. – Після занять підходять і питають, де взяти певні речі, а потім купують собі до автомобільної аптечки. Бо та чи інша річ можуть врятувати життя.
У реальних умовах життя пораненого залежить від правильних дій товарищів. Час йде на хвилини та секунди.
Недостатньо людину підготувати фізично. Необхідно дати розуміння того, що любити Батьківщину – це не берізки цілувати і на кожному кроці кричати «Слава Україні!».
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.