Кременчужани побачать історію про божевільню для ветеранів війни

Кременчуцький Троїцький театр (головний режисер – Сергій Ситник) готує нову п’єсу – «Політ над гніздом зозулі» (за мотивами однойменного роману Кена Кізі). Прем’єра запланована на лютий 2016-го. 

«Політ над гніздом зозулі» – знаменита річ. Кен Кізі написав її у 1962-му і одразу став кумиром американських хіпі, вони з’їжджалися до Кізі з усієї країни – побунтувати, покурити маріхуану, трохи подуріти. У 1967-му Кізі посадили за наркотики. А у 1975-му Мілош Форман зняв фільм «Політ над гніздом зозулі» із Джеком Ніколсоном у головній ролі. Фільм теж одразу став культовим.

«Політ над гніздом зозулі» – історія про американського ветерана війни в Кореї, який за свавільний характер потрапляє до божевільні, і живим вже звідти не виходить. Звуть ветерана Рендл Макмерфі. Він воював у Кореї, потрапив у полон, організував звідти втечу, отримав медаль «За видатні заслуги». А потім був звільнений за невиконання військових наказів. Далі бився на вулиці та в барах, його арештовували за порушення порядку та опір поліції. Зрештою ветеран опинився у божевільні. І вже звідти не вийшов. 

«ТелеграфЪ» розпитав головного режисера Сергія Ситника про нову п’єсу:

– Ми знаємо, що Троїцький ставить новий спектакль за романом Кізі «Політ над гніздом зозулі». Ти, звісно, гратимеш Макмерфі?

– Так, гратиму. Я за кожну нову роль хапаюсь, як за останню.

– Чому саме Кізі і саме «Політ...»? Привабила драматична тема божевільні та лоботомії, яку американський уряд тоді дозволяв робити надто непокірним пацієнтам?

– У 80-х, коли я ще вчився у театральному училищі, дійсно приваблювала тема божевільні та втручання державної системи не лише в твоє життя, а навіть у мозок. Та сьогодні мене хвилює інше – адже це п’єса про хлопців, які повертаються з війни. Макмерфі – ветеран, він воював, був у полоні, організував звідти втечу, заробив орден, а в звичайному житті так і не влаштувався... «Політ над гніздом зозулі» – це про хлопців, які сьогодні в Україні повертаються з війни. Вони різні, вони можуть бути правими чи неправими, але війна порушила їхній внутрішній світ, а це так просто не минає. Пригадайте першого, якого застрелили ще на початку війни – Білого, який дав у пику прокурору. А ось на днях сталася бійка на Закарпатті... Маємо замислитись, як згодом діятимуть люди, чий внутрішній порядок порушила війна.

– Мені навіть на думку не спадала така паралель. Що тебе наштовхнуло на таку аналогію з українськими бійцями?

– Життя. Актор нашого Троїцького театру Стас Кшевинський до цього часу воює на Донбасі. За станом здоров’я він вже не мав там бути, йому ще на Майдані всю щелепу рознесли, бо був там у перших рядах. Він потім і реабілітацію проходив, та все одно добився, щоб його взяли в армію. Восени він приїжджав у відпустку, і на ювілей театру у нас відбулася дуже складна розмова за святковим столом. Стас налаштований на боротьбу, тому що він герой. Та не кожен із нас герой. Почуття справедливості, мабуть, є всередині у кожного, та не кожен зможе його звідти вирвати і нести по життю відкрито. Стас зміг, інші – ні. Хоча з театру ще один хлопчик теж воює.

– Фінал «Польоту над гніздом зозулі» трагічний – американському ветерану спершу роблять лоботомію і перетворюють його на безвільного «овоча», потім взагалі позбавляють життя. Ти не сподіваєшся, що український уряд організує українським бійцям «гарячий чай, повне забезпечення та щиру турботу»?

– Дуже б хотілося сподіватися, що їм допоможуть повернутися у звичайне життя, та я бачу, що відбувається в країні...