БлогЪ: Про борг Європи перед Україною та тезу про належність до «русского міра»

Шануймося, бо ми українці!

Під час визвольних змагань початку минулого століття Михайло Грушевський написав роботу «Хто такі українці і чого вони хочуть». Великий Українець чітко усвідомлював життєву необхідність для розбудови української держави, формування повноцінної нації встановлення родоводу нашого народу, осмислення його неповторності, самобутності та самодостатності.

Минуло майже сто років, а питання ґенези українського етносу залишається дискусійним унаслідок його політичної ваги. Навіть представники титульної нації України часто не знають, якого вони роду-племені, чиї вони діти.

Бог нагородив українців землями в центрі Європи, багатими чорноземами, повноводними ріками, безкраїми лісами, горами Криму та Карпат, Азовським та Чорним морями.

Багаті надра та найсприятливіший для життя клімат, різноманітний рослинний та тваринний світ зумовили заселення теренів України людиною первісної доби: село Королеве (археологи датують поселення 1 млн. років тому), Мезинська культура та Трипільська цивілізація, святилище Кам’яної Могили.

Характер, ментальність, доля й місія українства значною мірою визначаються самою природою, породжуючи певну дуалістичність українців. З однієї боку, вони прадавні будівнича, носії хліборобської врівноваженості, поетичної замріяності та миролюбства, з іншого – хоробрі, вмілі, самовіддані воїни, змушені боронити свою Землю від войовничих сусідів.

Праукраїнська земля та люди на ній здавна були не лише об’єктом, а й суб’єктом міжнародного цивілізаційно-культурного процесу, український етнос зароджувався в центрі Європи, на межі Заходу та Сходу, Лісу й Степу, християнства (зокрема православ’я й католицизму) та ісламу. Існування на перетині світових магістралей («шовкового шляху» між Європою та Азією, «із варяг в греки», що поєднував Скандинавію з Візантією) сприяло розвитку міжнародної торгівлі, інтеграції в освіті, релігії, науці, суспільно-політичному житті, культурі та мистецтві. Згадаємо хоча б династійні зв’язки княжої доби: Володимир Великий був одружений з донькою візантійського імператора; Ярослав Мудрий, «тесть Європи», шлюбами поріднився з королями та князями Угорщини, Польщі, Норвегії, Швеції, Франції; Володимир Мономах був племінником візантійського імператора.

На нашій Землі намагалися закріпитися перси царя Дарія, воїни Олександра Македонського, Аттіли, Наполеона. Україна була в епіцентрі світових воєн, без неї не бачили свого майбутнього більшовики В. Ульянова-Леніна.

Європа заборгувала українцям, так як об фортеці русичів розбивалися хвилі кочівників зі сходу, саме наші пращури зупинили монголо-татар, запорожці стримували кримчаків і турків, а завдяки козакам Сагайдачного європейські народи уникли османського поневолення.

Унікальне підсоння, тісні, різноманітні взаємозв’язки з іншими народами, характер світосприйняття, особливості мислення та світогляду породили серед українства гігантів літописання та філософії (Нестора, Іларіона, Л. Барановича, Д. Туптала, Г. Сковороду, С. Яворського), поетів і письменників (Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка, Л. Українку, М. Хвильового, В. Симоненка, О. Олеся, Л. Костенко), композиторів світової слави (М. Лисенка, М. Березовського, А. Веделя, Г. Верьовку), художників (І. Репіна, І. Айвазовського, К. Білокура, А. Савадова), математиків (М. Остроградського, Г. Вороного, М. Кравчука, В. Левицького), фізиків (І. Пулюя, І. Земанчика, О. Засядька, Б. Грабовського), творців кібернетичної (М. Глушкова) і космічної ери (Е. Ціолковського, М. Кибальчича, Ю. Кондратюка (Шаргей), С. Корольова, А. Люльку), творця теорії неосфери В. Вернадського.

Воєнне лихоліття породило когорту видатних воїнів: князя Святослава, Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Івана Кожедуба.

Зажерливі сусіди, особливо «старший брат» (який насправді на кілька віків є молодшим), прагнучи захопити наші терени, намагалися позбавити український народ пам’яті, сформувати у нас комплекс меншовартості, викрасти наше минуле. Століттями нищилися та фальсифікувалися писемні пам’ятки, винищувалася українська еліта, кращі з кращих, а з уцілілих вирощувалися манкурти, яничари чи колабораціоністи. З цією метою були здійснені грандіозні заходи від Батуринської різні та переслідування «мазепинців» до голодоморів-геноцидів (20-х, 30-х, і 40-х років ХХ століття), масових репресій, терору, знеславлення української мови й заперечення самобутності українського народу, возвеличення тези про належність до «русского міра».

Ми повинні усвідомити, що не лише вишиванка, шаровари, «оселедець» чи любов до сала й борщу робить нас українцями. Усвідомлювати, що належимо до великого народу, витоки якого сягають Мезину й Трипілля, який здобув слави за княжої та козацької доби. Наші діти повинні знати й пам’ятати про Хортицю й Хотин, Берестечко та Батурин, Конотоп і Крути.

Ми повинні пишатися належністю до народу, який всупереч геополітичним обставинам зберіг свою ідентичність, прагнення до волі, став творцем однієї з перших у Європі національно-демократичної республіки та відповідної їй Конституції 1710 року, йшов до незалежності в ХІХ та ХХ століттях, захищає її й нині.

Пам’ятаймо, що українці є спадкоємцями великих русинів і козацьких лицарів.